Напишіть власне враження про творчість автора Юрія Андрюховича.
Ответы
Ответ:
– Роман Скрипін: Сьогодні особливий гість, дійсно дійова особа. Я навіть розгублений і не знаю, що спочатку запитувати. Тому що це Юрій Андрухович – письменник. І він ще й співає.
– Юрій Андрухович: Співати мені не доведеться?
– А капела, якщо захочете, звичайно, то будь ласка. І на початку нагадаємо біографію пана Андруховича
13 березня цього року Юрій Андрухович відсвяткував своє 50-річчя. Народився в Івано-Франківську. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові та Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Горького в Москві.
Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-Франківського часопису «Перевал», був співредактором часопису текстів і візій «Четвер».
Творчий доробок Юрія Андруховича формально можна поділити на два головні річища: поетичне й прозове. Його поетичний дебют відбувся в першій половині 80-их років і завершився виходом у світ збірки «Небо і площі». Того ж таки року Юрій Андрухович разом із Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, якій цього року виповнилось 25. Найвагоміші прозові твори письменника вперше побачили світ у часописі «Сучасність».
Західна критика визначає Андруховича як одного з найяскравіших представників постмодернізму, порівнюючи його з Умберто Еко. Твори письменника перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою мовами та есперанто. А сам Андрухович є автором перекладів з англійської, польської, німецької та російської.
Режисер Андрій Дончик зняв за мотивами оповідань Юрія Андруховича кінофільм «Кисневий голод».
Два роки тому у Молодому театрі у Києві відбулася прем’єра вистави «Нелегал Орфейський» за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія». Автор брав участь у постановці п’єси і сам зіграв одну з ролей.
Також вірші Юрія Андруховича були покладені на музику гуртами «Мертвий півень», «Плач Єремії», «Sіґал Sпожив Sпілка», «Знову за старе» та «Karbido».
– Перш ніж говорити про мистецтво, про літературу, я хотів би почути, а як Вам живеться в Україні зразка 2010 року, яке у Вас її сприйняття?
– Надзвичайно дискомфортне і, щиро кажучи, тривожно-песимістичне.
– А чого ж так, поясніть.– Вона дедалі більше стає чужою Україною. Таке враження, що вона під якоюсь окупацією опинилась, вороже військо прийшло і позмінювало все, що мені в ній так подобалось за останні роки. Бо я вважаю, що той період між 2005 і 2010 був все-таки найщасливішим в історії цієї країни, і тепер ми його втратили. І тепер нам треба думати, як з цього вибиратися.
– А що Ви особисто збираєтесь робити в цій ситуації, якщо у Вас такі відчуття?
– Це, мабуть, найскладніше питання. Як Ви знаєте, я позапартійний, я не беру участі в активній політиці як політик, депутат чи якась інша форма політичної діяльності. Це, на жаль, не моє, а може – на щастя – не моє. І мені залишаються якісь такі дуже ефемерні форми діяльності, тобто писання текстів, говоріння до якоїсь публіки, промовляння зі сцени.
Я не такий наївний, щоб вважати, що це страшенно важливо і багато що може змінити. Але з іншого боку, мабуть, це те, в чому я можу бути найефективнішим.
– Тут можна сказати, що Ви маєте рацію в тому, що Ви можете робити і що робите по життю. Тому що слово – це, мабуть, чи не найбільша зброя. Те, що ми говоримо, кудись воно приходить або те, що ми пишемо. Воно десь має, скажімо так, не кінцеву інстанцію, а воно десь сприймається кимсь і відтворює дію. Свого часу Ви написали «Московіаду». У Вас немає бажання зараз щось написати…