Допоможіть написати цитати до твору Інститутутка . цитати ( Уляни , панночки , Прокопа , Катрі , лікаря , бабусі).
Ответы
Відповідь:
У творі Марко Вовчок є героїня дівчина-кріпачка Устина (Уляни немає). Якби могла, то весь би твір на цитати розібрала, бо почала вибирати: і те важливе, і те потрібне. Якщо не поміститься в основному, то щось можу дописувати в коментарях.
Устина: про свій характер «Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася… Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала», коли не вгодила панночці: "Хочу скричати, — дух мені захопило, так і рухнула коло яблуні, та вже од холодної води прокинулась". Коли змирилася зі своєю долею: «Перво тугою тужила я тяжко, а там усе мені стало не вдивовижу, усяка ганьба байдуже". Чим втішає себе Устина: "І коса заплетена дрібненько, і сорочка на мені біла, — нікому, було, й не хвалюся". Коли вийшла заміж за Прокопа, якого пан віддав в москалі, а Устина пішла за чоловіком слідом в місто і стала вільною (як дружина москаля): «…що зароблю, то все на себе; що й посиджу і поговорю, — нікого не боюся; робитиму чи ні, — ніхто мене не присилує, ніхто не займе», «Що наша копійка? Кров'ю обкипіла! Та інколи й мені так легко, так-то вже весело стане, як подумаю, що аби схотіла, — зараз і покинути ту службу вільно».
Панночка (у творі немає імені цієї жінки, думаю, що це задум автора) Зовнішність дівчини: «І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася!» Панночка про навчання: «Нуда така!», «…що я витерпіла за тим ученням!..», «І морено, й мучено нас — та все дурницею. І те вчи, і друге, й десяте, й п'яте... товчи та товчи, та й товчи!.. Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...», «До французької мови і до музики добре і я бралась, — до танців тож», «Я зо всього викручусь, іще й їх оступачу..». Дівчата-кріпачки про панночку: «..чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачця, людей туманити!». Прослідковуємо як панночка з милого створіння перетворюється на фурію: «І обідати йдемо, то вона хмуриться і свариться. Далі вже що день, то вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха... та й сама почервоніє як жар, — засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе», "Годинонько ж моя! Як вона охижіла, яке страшне зробилося в неї те личко гожеє!.." Про кохання і нареченого: «Та коли б він був багатий та вельможний, я б і гадки не мала! Давно б уже була за ним!», "Любила вона його, та якось чудно любила, не по-людськи". Коли дізналася, що у нареченого є невеличкий спадок: "Мабуть, невеличкий хуторець, — нічим гаразд хвалитись. А все ж хутір! Усе ж держава!", "Стріла його веселенька, привітала любо, а він радіє. Не знає, що то вітають не його, — хуторець вітають!" Жадібність панночки (цього дуже багато, але хоча б кілька цитат) слова панночки, коли бабуся померла, яка слідкувала за господарством : «Обдеруть мене тепереньки, як тую липку!». Коли панночка побачила, як стара бабуся вгощає дітей яблуками: «Ти, мужичко, моє добро крадеш!.. Злодійко!», «…картає пані бабусю, вкогтившись їй у плече, і соває стару, і штовхає..», «Та зо всього маху, як сокирою, стару по обличчю!»
Лікар (чоловік панночки) до одруження з панночкою «Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, — і на панича не походив!», «Лічив-лічив той бідолаха та й закохався...». Не розуміє, чому його наречена сумна: «Нащо нам теє панство, багатство, коли буде наше життя красне, наша доля весела?», «Я зроду не жадав багатства, а тепер прагну всіх розкошів для тебе, тобі на втіху.. ». Коли одружився і став підкаблучником у дружини: «Він був добрий душею й милостивий пан, та плохий зовсім, — ніщо з його… Не було в його ні духу, ні сили». Лікарю теж було не з медом у цьому шлюбі: «…Ти, знай, сердишся, кричиш, сваришся; а я сподівався... Та як заридає!», Назар про пана «…дурень не дурень, а, стоячи перед нею (примітка: перед дружиною), на розумного й трошки не походив..».
Катря (дружина Назара. Вона колись була вільною селянкою, але вийшла заміж за панського і стала кріпачкою) «Славна була то жіночка…: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко», «Смішлива була й гордоватенька, а що вже шамкая! І говорить, і діло робить, і дитину колише…». Коли почула від Усті, що пані недобра, то заплакала «Чи того ж я сподівалась, йдучи вільна за панського!». Коли пані її поїдом їла і до роботи змушувала: «Робитиму, робитиму, поки сили. (А очі в неї так і горять позападавши). Може, вгоджу, може, вмилосерджу!» Коли померла дитинка: «Отже, не вгодила й не вмилосердила». Коли пані погнала її з двору на панщину: «Пан, нишком од панії, дав їй карбованця грошей, та не взяла Катря; він положив їй на плече, — скинула з себе, наче жабу, ті гроші..». « А Катря не схотіла на світі жити. Щось їй приключилось після тої наруги».
Пояснення: