Ліквідація Гетьманщини та діяльність Малоросійської колегії
СРОЧНО
Ответы
Ответ:
Після остаточної ліквідації інституту гетьманства управління Лівобережною Україною було доручене Другій Малоросійській колегії. Складалася з чотирьох російських урядовців, чотирьох представників козацької генеральної старшини, прокурора (російського полковника), двох секретарів (українця і росіянина) і канцелярських службовців. Новостворену Малоросійську колегію очолив політик і полководець граф Румянцев-Задунайський Петро Олександрович.Члени (з російського боку): генерал-майор Брант (1764—?); полковник, князь Платон Мещерський (1764—?); полковник Хвостов (1764—?); полковник Натальїн (1764—?).
Члени (з українського боку): генеральний обозний, з присвоєнням чину генерал-майора російської армії, Семен Васильович Кочубей (1764—?); генеральний писар, із присвоєнням чину статського радника, Василь Григорович Туманський (1764—?); генеральний осавул, із присвоєнням чину полковника російської армії, Журавка (1764—?); генеральний хорунжий, з присвоєнням чину полковника російської армії, Апостол (1764—?).[1]
Мета
У секретній інструкції П. Рум'янцеву щодо управлінням краєм Катерина ІІ рекомендувала:
знищити всі залишки української автономії;
закріпачити селян;
здійснювати пильний нагляд за розвитком економіки;
усіляко збільшувати збір податків.
Для успішного виконання цих директив новопризначеному генералові-губернатору Лівобережжя радилося діяти дуже обережно, «щоб не викликати ненависті до росіян», «уміло вивертатися» та водночас «мати й вовчі зуби, і лисячий хвіст». Президенту колегії пропонувалося наполегливо переконувати українських селян у тому, що погіршення їхнього становища є наслідком відсталості «малоросійських звичаїв».
Щодо козацької старшини Рум'янцеву рекомендувалося вживати надійний метод «батога і пряника» — жорстоко карати за всі вияви автономістських прагнень і водночас пропонувати українській старшині привабливі урядові посади.
Объяснение:1715 — ліквідація виборності посад.
1722 — Малоросійська колегія (перша)
1723 — Арешт Полуботка
1728 — Рішительні пункти (Апостол)
1734 — Правління гетьманського уряду (Шаховський)
1750 — відновлення гетьманства (Розумовський)
1754 — ліквідація українсько-російського митного кордону
1764 — ліквідація гетьманства, друга Малоросійська колегія
У 1734—1750 рр. в Гетьманщині діяло Правління гетьманського уряду. Справи Гетьманщини були передані до Сенату. Подальший наступ на автономні права Гетьманщини продовжувався. У 1734 р. були конфісковано давні документи Києва, заохочувалися шлюби між українцями та росіянами. У 1744 р. кодифікаційна комісія прийняла кодекс законів «Права за якими судиться малоросійський народ», який готувався з 1728 р. У 1735—1739 р. під час російсько-турецької війни українські землі були знекровлені, зазнали великих людських та матеріальних втрат.
За гетьманування К. Розумовського зміцнилися позиції старшини, яка поступово перетворюється на шляхетський стан. Роль старшини зростає. Це була доба її політичного панування в Гетьманщині. Часто проводилися старшинські з'їзди. К. Розумовський часто бував в Петербурзі, тому його заміняла генеральна старшина.
У 1763 р. в Глухові старшинська рада розробила петицію про повернення колишніх вольностей і створення в Гетьманщині шляхетського парламенту. К. Розумовський звернувся до Катерини ІІ з пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його роді. Але 10 листопада 1764 р. гетьманство в Україні було скасоване.
Ліквідація
«В 1764 році цариця наказала Розумовському зректися гетьманства, й він це виконав. Влада від гетьмана перейшла знову в руки Малоросійської Колегії із генерал–губернатором Рум'янцевим на чолі. На заходи козацької старшини вибрати нового гетьмана цариця відповіла інструкцією, „щоб навіть сама назва гетьмана зникла, а не то, щоб якусь особу вибирати на таке становище“.»[1]
Управління Гетьманщиною перейшло до ІІ Малоросійської колегії, яку очолив генерал-губернатор Петро Рум'янцев, який від Колегії був незалежний, підпорядкований Сенату та імператриці.
Управління Гетьманщиною здійснювала канцелярія Малоросійського генерал-губернатора, яка керувала Малоросійською колегією, полковими та сотенними канцеляріями та судами всіх типів та рівнів. Головним завданням була остаточна ліквідація автономії Гетьманщини, але поступово і обережно.
Catherine II about Rus Minor, Liefland, Finland (1864).png
У «Секретній настанові» князеві Вяземському при призначенні його на посаду генерал-прокурора Сенату Катерина ІІ вказувала: «Мала Росія, Ліфляндія та Фінляндія — це провінції, що правляться дарованими їм привілеями, порушити ці привілеї відразу було б незручно, але не можна вважати ці провінції за чужі і поводитись з ними як з чужими землями — це був би явний нерозум. Ці провінції, так само як Смоленщину, треба легкими засобами привести до того, щоб вони обрусіли і перестали дивитися, як вовки до лісу»