Твір на тему "Образ матері в творах Т. Шевченка"
Ответы
Ответ:
«Слово «мамо». Великеє
Найкращеє слово»
Так писав Тарас Шевченко – незгаснучий символ української класичної творчості ХХ століття. Так, в доробку кожного письменника світу є особлива сторінка творчості, присвячена матері, що зачаровує своє сяючою добротою. Щораз спілкуючись із нетлінною творчою спадщиною великого сина українського народу, знаходимо щось нове, хвилююче, досі невідоме. І заслуга Шевченка в тому, що він підняв образ жінки-матері на п’єдестал чистоти почуттів, моральної краси й материнської величі.
“Такого полум’яного культу материнства, – писав М. Г. Рильський, – такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».
Провідний для Шевченківської поезії образ матері підкорює читача своїм ліризмом, теплотою, квітучою, немов вишні в батьківському саду, ніжністю. Мати у поета оповита ореолом величі. Коли б не відкрив Шевченкову поему, в уяві одразу постають і глибоко поетичний, овіяний смутком образ люблячої жінки у латаній свитині, що віддає останнє для своїх дітей. Його твори ніби оживають, вони розкриваються фарбами та емоціями, переносять читача поміж високих та струнких тополь, на жовте поле, засіяне колосками або під верби над ставом, що шумлять, переказуючи історію, яка відбулася під їхнім віттям. Все ж віддзеркалення матері у поетовій творчості – це не лише її полум’яна любов до дитини, а й тяжка непереборна реальність. Зворушливі образи відданих, жертовних у своїй материнській любові жінок створили жахливі часи. Саме це стає різкою тінню до лагідності та сімейного щастя звичайної української кріпачки. У творчості Шевченка найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним мотивом для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть – народність і реалізм. Це те, що давало змогу з перших сторінок «Кобзаря» зануритися у побут і повсякденне життя тогочасної матері. У творчості Тараса Шевченка проходить прекрасний своєю моральною силою і чистотою образ трудящої жінки, сестри, дівчини, коханої. І коли цей найчистіший образ, ця своєрідна ікона плюндрується, терпить знущання, поет не може залишатися осторонь. Жіноча доля для Шевченка – не просто одна з тем його творчості. Це справді незагоєна рана поетової душі. Образ жінки-кріпачки нерозривно поєднаний у нього з образом власної матері та побаченого людського горя.