стислий переказ "у степу" Біля струмка козак Микола спішився і зсадовив малого на зем лю. Коня завів у затінок, розсідлав. Самопал обережно притулив до дерева. Микола розпакував речі. У торбинці лишилося ще трохи борошна, пшоно, кiлька што сала, сіль та з десяток сушених рибин. Мідним казанком чоловік зачерпнув зі струмка крижаної води. Тоді всипав кілька жмень пшеничного борошна, посолив і почав вимішувати тісто. Коли тісто стало таке круте, що вже не липло до рук, Микола насипав у казанок ще борошна і заходився перети рати тісто з борошном грушевою ложкою, аж поки буханець тіста не перетворився на дрібненькі кульки. Їх Микола обережно зсипав у неглибоку дерев'яну миску. Хлопчик тим часом напоїв коня Буланка й насипав йому вівса. Потім заступом викопав ямку, по боках поклав два шматки вивер нутого дерну, а на них, як на цеглину, примостив поданий Миколою казанок, наповнений набраною зі струмка водою. Козак сам заклав у ямку паливо, брязнув важким кресалом. І ось казанок облизують прозорі язики полум'я. Коли завирував окріп, Микола всипав у казанок усю гору борошняних кульок. Ось випiрнула з каламутного варива одна, друга, потім ще кілька закружляли по колу. Нарештісі борошняні горо шини піднялися нагору. Микола зняв казанок з вогню, повичерпував варене тісто й на клав його у дерев'яну миску. Удвох із малим вони прочитали Отче наш» i взялися розкошувати гарячою затiркою. Ще й по рибині з'їли. Тільки козак зібрався загадати малому роботу, як побачив, що той уже спить на м, якiй траві. Чоловік усе сам помив у струмкові й заховав у торби. Засипав піском вогнище, яке ще тліло. Осідлав Буланка, повантажив торби, припасував до сідла самопал. У глибині долини козак побачив ніби кілька макових зернят. Але зернята ті рухались! Микола всадив сонного хлопчика в сідло і повів коня до най ближчого пагорба. Крапки-вершники на мить застигли, а тоді по чали невблаганно наближатися. Козак знайшов густий кущ, один із товстих пагонів притис якомога нижче й жмаком трави прикрутив його верхівку до сусід нього куща. До гілки ж приладнав стрілу. Зладнавши такий «самостріл, Микола вiдвiв вiд кущів коня. Невдовзі за його спиною наче дитина в долоні ляснула. То в когось із переслідувачів влучила Миколина стріла. -Ваше, воріженьки щастя, що малий зі мною! Чоловік легко злетів у сідло, малого ж пересадив наперед. Буланко чимдуж погнав до найближчого лісу (За Ю. Логвином). ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА НА ЗАВТРА СРОЧНО
Ответы
Ответ:
Заходила ніч. Кудись ховаються останні шуми й гуки літньоїднини. Не погасло ще на заходічервоне зарево, а вже над ним зажевріла вечірня зоря. А місяць зразу ожив і засвітився білим чарівним огнем. Ринуло з неба море світла. Над степом промайнув незрячий сон. Ніч зайшла. Маленькою хмаринкою темніє над яром у степу хуторець. Синіють хатки. У яр потяглися тіні. Тихо в хуторі. Серпи, коси, вози, збруя — усе лежить коло хат. Стіжки свіжої пашні, тягнуться ниви з блискучою стернею. На нивах темніють снопи, стелються покоси і стоять клапті недокошеної пшениці.А над усім густо стелеться дух свіжого сіна.Розкошами, красою віє над степом…У яру тихо й сумно. Світить місяць. Розтягнулися довгою стрічкою кучеряві верби. З-під верб попливли проти місяця тіні. Запирскало щось… Воли. За волами виринула волохата постать. На голові в неї якесь ганчір’я, довга свита , на ногах великі чоботи, а в руках— батіг. З купи ганчірок визирає дівоче личко з великими очима. Дівчина притулилася плечем до стовбура й закинула голову проти місяця. Очі в неї склепилися, руки опустились. Стоїть і осміхається. Затремтіло зразу повітря, і зграї срібних звуків полетіли яром і далеко кругом заснували степ. Потім із моря звуків вирізалися дзвінкі словапісні:Яром, яром, пшениченька ланом,Горою овес.Не по правді, молодий козаче,Зо мною живеш…Слова оддалися голосною луною. Дівчина замовкла і схилила голову. Стало тихо. Тільки десь далеко завмирали останні одголоси пісні.Верби стоять непорушно. Крізь їх віти визирають зорі. Дівчина звела очі й вдивлялася ними в сріблясту далечінь. Здіймала руки, щось шепотіла сама собі, кивала головою. Знову зворухнулося повітря, і срібні звуки розбудили степ. Дівчина заплющила очі. І ввижається, що вона дочка багатого батька. У неї шовком шиті сорочки, дорогії килими, дукачі срібні… Але не хоче її любити козак молодий. Він у пишному вбранні. Під ним грає кінь вороний з золотимиі підковами, срібними стременами. Сидить козак на коні перед нею, а вона стоїть перед ним засмучена та стиха докоряє йому, що не по правді він з нею живе… Тужить, розливається голос дівчини, і лунає-розлягається по сонному степу оповідання про дівчину та зрадливого козака.
Объяснение: