Предмет: Литература, автор: olwi1974

как житков сталл писателем

Ответы

Автор ответа: Natasha1990
0
Борис Степанович Житков (1882 - 1938) - письменник , мандрівник .Народився Борис 30 серпня 1882 в Новгороді в інтелігентній родині. Батько його був викладачем , тому не дивно , що початкову освіту Борис здобув удома . Перші роки життя в біографії Бориса Житкова були проведені в Одесі. Після закінчення гімназії Житков почав вчитися в Імператорському Новоросійському університеті ( в Одесі). Наступною сходинкою в освіті в біографії Житкова стало навчання в політехнічному інституті Петербурга. Там Борис обрав іншу спеціальність. Якщо в Одеському університеті він відвідував природне відділення , то в Петербурзькому інституті - кораблебудівному .Після закінчення інституту багато подорожував , працював штурманом , капітаном судна. Також в біографії Бориса Степановича Житкова було випробувано безліч інших професій. Але постійним захопленням його була література .Вперше розповідь Житкова був опублікований в 1924 році. Свої пізнання і враження від подорожей він висловлював у творах . Так в біографії Бориса Житкова було створено безліч серій пригодницьких і повчальних оповідань. Серед найвідоміших його видань: « Зле море » (1924) , « Морські історії» ( 1925 ) , «Сім вогнів: Нариси , оповідання , повісті , п'єси» ( 1982 ) , «Розповіді про тварин» ( 1989 ) , «Оповідання для дітей »(1998) .. Помер письменник 19 жовтня 1938 в Москві.
Похожие вопросы
Предмет: Русский язык, автор: nikitakazan0717n
Выпишите все предложения с деепричастием и деепричастным оборотом и указать их графически. Затем выписать все деепричастия и причастия указать их вид. Причастия разобрать по составу.


В этот самый день, вечером, шел он по Литейной, отслужив молебен у Всех Скорбящих. Вдруг промчались перед ним щегольские дрожки, и смотритель узнал Минского. Дрожки остановились перед трехэтажным домом, у самого подъезда, и гусар вбежал на крыльцо. Счастливая мысль мелькнула в голове смотрителя. Он воротился и, поравнявшись с кучером: «Чья, брат, лошадь? -- спросил он, - не Минского ли?» - «Точно так, - отвечал кучер, - а что тебе?» - «Да вот что: барин твой приказал мне отнести к его Дуне записочку, а я и позабудь, где Дуня-то его живёт». - «Да вот здесь, во втором этаже. Опоздал ты, брат, с твоей запиской; теперь уж он сам у нее». «Нужды нет, - возразил смотритель с неизъяснимым движением сердца, - спасибо, что надоумил, а я своё дело сделаю». И с этим словом пошёл он по лестнице.
Двери были заперты; он позвонил, прошло несколько секунд в тягостном для него ожидании. Ключ загремел, ему отворили. «Здесь стоит Авдотья Самсоновна?» - спросил он. «Здесь, - отвечала молодая служанка; - зачем тебе её надобно?» Смотритель, не отвечая, вошёл в залу. «Нельзя, нельзя! - закричала вслед ему служанка, у Авдотьи Самсоновны гости». Но смотритель, не слушая, шёл далее. Две первые комнаты были темны, в третьей был огонь. Он подошёл к растворённой двери и остановился. В комнате, прекрасно убранной, Минский сидел в задумчивости. Дуня, одетая со всею роскошью моды, сидела на ручке его кресел, как наездница на своём английском седле. Она с нежностию смотрела на Минского, наматывая чёрные его кудри на свои сверкающие пальцы. Бедный смотритель! Никогда дочь его не казалась ему столь прекрасною; он поневоле ею любовался. «Кто там?» - спросила она, не подымая голов чал. Не получая ответа, Дуня подняла голову… и с криком упала на ковер. Испуганный Минский кинулся её подымать и, вдруг увидя в дверях старого смотрителя, оставил Дуню и подошёл к нему, дрожа от гнева. «Чего тебе надобно? - сказал он ему, стиснув зубы, - что ты за мною всюду крадёшься, как разбойник? или хочешь меня зарезать? Пошёл вон!» - и, сильной рукою схватив старика за ворот, вытолкнул его на лестницу.