Question

Подготовить сообщение на тему: " Донские казаки в 17в."

Answer 1

З кінця 15 ст. вільні поселенці на Дону та його притоках, які проживали у межах сучасних Ростовської, частково Волгоградської, Воронезької областей Російської Федерації, почасти - Донецької та Луганської областей України; з 18 ст. до 1917 - складова частина особливого військового стану Російської держави, зобов'язаного виконувати військову службу за пільгове користування землею.

Першим офіційним письмовим свідченням про існування Донського Козацтва є грамота царя Івана Грозного від 3.1. 1570 р. про те, щоб козаки, які живуть на Сіверському Дінці, зі своїм отаманом Михайлом Черкашеніновим у всіх державних справах слухалися царського посланця Івана Новосильцева, що їде в Царгород через Дон та Азов, і цим послужили цареві, за що будуть жалувані за службу.

На відміну від українського козацтва, Донське Козацтво не є окремим етносоціальним організмом. Його формували представники низових суспільних верств різних етносів - українського, російського, тюркського. У закозаченні різних частин Дону брали участь українські козаки, вихідці з московсько-рязанського прикордоння та азовські козаки.

Низ Дону опанувало переважно українське козацтво, на середньому Дону скупчувалися вихідці з московсько-рязанського прикордоння та представники тюркомовних етносів. Витоки донської козаччини як етносоціальної спільноти, спочатку з'являються на низових теренах. Найдавніші козацькі укріплені пункти розташовувалися саме у пониззі (Нижні Роздори, Верхні Роздори, Черкаський, Манич).

Умовна межа між осередками низових і верхових козаків проходила по Верхніх Роздорах. Поділ Д. к. на низовиків і верховиків, що становили два ядра донського козакотворчого процесу, залишився назавжди. Низовики перебрали на себе роль "головного війська". Вже з 70-х рр. 16 ст. вони перебували на службі у московського царя, а в кін. 16 ст. досягли організаційного об'єднання.

У 18 ст. згідно за офіційними розпорядженнями урядової адміністрації до складу Д. к. були включені юртові калмики (1729), калмики Дербентовської орди (1799), 400 осіб чугуївських і доломанівських калмиків (1803) і 4000 малоросійських козаків, які мешкали на військових землях (1811).

Основою господарського життя Д. к. були скотарство і різного роду промисли (охота, рибальство, бортництво), а з 2-ї пол. 17 ст. - і землеробство. Важливими джерелами існування Д. к. в 16-17 ст. були військова здобич, торгівля і жалування від держави. В 16-17 ст. Д. к. брало активну участь в освоєнні росіянами Далекого Сходу і Сибіру.

Постійна військова небезпека, необхідність вести безперервну збройну боротьбу зумовили складання у Д. к. своєрідної адміністративно-політичної та військової організації (див. Військо Донське). Спираючись на українську козаччину, Д. к. протягом кінця 16-17 ст. активно чинило опір намаганням російського уряду позбавити Дон суверенітету. Українські ж козаки в кін. 16 - 1-й пол. 17 ст. намагалися залучити донців до участі в антипольських повстаннях, погрожували польському урядові масовим виходом на Дон тощо.