Question

пж
................,​

Answer 1

Я вважаю, що усе існування людини грунтується на кількох загальних, пер­винних цінностях. І свобода є однією з таких цінностей.

Минули ті історичні часи, у яких описані Михайлом Коцюбинським події були актуальні і, на жать, звичайні. Але проблема волі постає і зараз, бо це про­блема життєвої філософії… Наскільки ж трагічним було життя людей, коли кріпа­цтво, поневолення і духу, і тіла людини були звичайною практикою суспільства!

Остап і Соломія не просто не згодні терпіти муки кріпацтва, але й не здатні: Ічня людська гідність постає проти антигуманного світу. Важливо розуміти, від чого тікають герої, із чим вони борються. Для них неприйнятний не стільки фор­мальний бік кріпацтва: важка праця, відсутність вибору, скільки його внутрішній “філософський бік”: пригнічення людської гідності, поневолення духу.
Справді дорого обходиться воля нашим героям. Тікаючи, вони постійно сти­каються з новими перепонами на їхньому шляху до свободи, на них чатують смер­тельні небезпеки, але це не зупиняє їх. Бо свобода важить для них більше, ніж життя. Бо життя під ярмом кріпацтва є існуванням, тільки марнуванням безцін­ного часу.

Обговорюючи



твір з друзями, я почув дуже жорстку, категоричну думку, яка їлибоко вразила і навіть ранила мене. Один з моїх однокласників говорив про те, що дії Остапа та Соломії були марними! “Що здобув Остап? Його життя, його душа та тіло покалічені, він втратив кохану, втратив друга Івана. Він живе собі відлюдником, на самоті він і помре…” – приблизно такі міркування висловлював мій друг. На початку читання та навіть за деякий час після прочитання твору мені щавалось, шо вивчення повісті “Дорогою ціною” непотрібне: часи кріпаччини минулися, ми пам’ятаємо про ту добу, але ж навіщо приділяти стільки часу зану­ренню у давнє минуле. Мабуть, тільки зухвала репліка мого однокласника допо­могла мені збагнути, що за всіма цими “неактуальними” перипетіями стоять філо­софські, вічні проблеми. Що важить для людини воля? Якою є її ціна? Ці питання важливі. Хіба в цих питаннях десь йдеться про історичну добу? У тому-то й річ… У будь-які часи існуватиме проблема внутрішньої та зовнішньої свободи і став­лення людини до неї, її волелюбність чи пристосуванство… Мій друг казав, що все це марно, що це стихійний беззмістовний протест проти системи, яку не зла­мати самотужки. Ох, як би мені хотілось мати якісь докази своєї позиції: ми ніко­ли не були і не опинимось у тому часі, як я можу стверджувати, що вчинив би так само, як вчинили герої? Що не почав би підлаштовуватись під обставини… Я не маю таких доказів, але не можу погодитися з тим, що пристосуватися – значить вчинити правильно. Подивимось хоча б на саме слово: пристосуватися – значить “пристосувати себе”. Виходить, мій друг щиро вважає, що людина має ламати свій характер, кривдити свою душу, якщо її чиста волелюбна душа не погоджується з порядком спотвореного навколишнього світу?! Сподіваюсь, що це була просто га­рячкувата репліка і не більше.

Велике щастя, що за волю моїх сучасників вже сплачено тією дорогою ці­ною. За неї платили кріпаки, що протестували, наближаючи соціальні зміни, за неї платили люди, що боролися проти пригнічення особистості за часів СРСР, за неї боролися у Другііі світовііі. Нам вже не доведеться виборювати свою свободу і свободу своїх нащадків ціною власного життя. Але ж ми повинні пам’ятати, що не маємо жодного права перед обличчями пращурів та самої історії впускати у свої душі дух пристосуванства, хоча б теоретично припускати можливість підкоритися несправедливості, якщо боротися із нею надто ризиковано…

Образи Остапа і Соломії не зникають, не знецінюються тоді, коли зникає крі­пацтво. Бо проблема волі, ціни внутрішньої свободи, проблема людської гідності та боротьби за неї існує поза часом і простором. Тепер я зрозумів, що вивчення цієї повісті – не просто данина історії чи спостереження за цікавим пригодниць­ким сюжетом, а майже життєва необхідність: аби не припуститися колишніх по­милок, аби не втратити внутрішнє прагнення до свободи, аби не забувати, на­скільки дорогою ціною було колись сплачено за волю…