есе за творчістю лорки "справжня поезія це любов мужність жертва
Ответы
Відповідь:
Загибель поета Федерико Гарсиа Лорка, розстріляного 19 серпня 1936 року неподалік від Гранады, стала не тільки прологом іспанської трагедії, але й підтвердженням того, що теперішній поет завжди небезпечний диктатурі, навіть якщо у своїх віршах він не призиває скинути владу. Досить і того, що поезія – це вираження щирого духу народу. Теперішня поезія – завжди “канті хондо” (“глибинний спів”, один з видів музично-пісенного фольклору Андалузії). Не випадково один зі збірників віршів Лорки називалася\'”Поема про кант хондо”.
Лорка
не стилізував свої вірші під народні пісні, ні, його поезія харчувалася із цього джерела.
В “Поемі про кант хондо” людина й Природа Іспанії – єдине ціле. Поряд з людьми в них діють земля, море, вітер. Навіть любов і сум пов’язані із плинністю, шумом, плескотом води:
У кучерях у Гвадалквівіру
Полум’яніють квіти граната.
Одна – кров’ю, інша – слізьми
Ллються ріки твої, Гранада.
Про любов у цьому циклі рідко говориться прямо, але її очікуванням і борошном перейнята всі, навіть тиша. Любов, навіть взаємна, несе в собі зародок страждання. У вірші “Він умер на світанку” дівчина
проганяє улюбленого. І ми розуміємо, що серце відкинутого розбивається об безнадійність. Іноді за любов убивають:
Ніч, як вода в загаті.
За чотирма стінами
Від зірок схоронилися люди.
У дівчини мертвої,
Дівчини в білому платті,
Червона троянда зарилася
У темні пасма.
Плачуть за вікнами
Три солов’їні пари.
И вторить чоловічому подиху
Відкриті груди гітари.
Навколишній світ повний несправедливості, насильства, жорстокості. Людина, чоловік повинен мужньо пручатися йому – будь це стихія природи або жандарми, які полюють за вільним циганом. А якщо обставини або люди виявилися сильніше, треба вміти вмерти гідно.
Це – основа народної моралі, що вірна за всіх часів. Це – основа циклу “Циганські романсеро”, герої яких вільні, горді й прекрасні навіть у смерті.
Тісно й страшно переплелися любов і смерть в “Романсі про місяць”, де чарівниця Місяць веде в небуття, у мир примарних фантазій із практичного миру дорослих, де із серць чеканять срібло, закоханого в неї циганського хлопчика:
Десь сова заридала –
Так безутішно й тонко!
За ручку в темне небо
Місяць веде дитину.
Скрикнули в кузні цигани,
Завмерла луна в горні…
А вітри співали й співали.
А вітри слід ховали.
Життя й поезія Лорки обірвані на півслові. Але кожна з рядків, що дійшли до нас, сколихнувши гіркоту втрати, дарує щастя дізнавання його голосу й нагадує: “Сама сумна радість – бути поетом. Все інше не береться до уваги.
Навіть смерть”.
Пояснення: