Предмет: Другие предметы, автор: NOPLZ

Запиши цитатный план по рассказу Снежный бык

rezkinigor001: Ты сумасшедший?
NOPLZ: почему?
rezkinigor001: Я русский язык еблчть

Ответы

Автор ответа: CHELOWEK289
2
Хрущев, хозяин деревенской усадьбы, отец маленьких Арсика и Коли, не спит прекрасной зимней ночью. Все сияет под луной. Хрущеву вспоминается детство. «Коротка жизнь, поздно начинаешь понимать, как хороша она». Услышав плач, он уже третью ночь утешает милого сонного Колю.

Отец знает причину слез: под окном стоит рогатый «снегур», страшный снежный бык. Дети сами слепили его. Боятся, а не дают разрушить. «В жизни все трогательно, все полно смысла». Пусть этой мирной ночью не будет детских слез: Хрущев разбивает чудище.
Предыдущий вопрос
Следующий вопрос
Похожие вопросы
Предмет: Русский язык, автор: ro666999999666
Сгруппируйте приведенные слова по типу стилевой окраски (разговорные, нейтральные и книжные).
Десять, десяток, дочка, акустический, социальный, четверо, четыре, четверка, воспроизводить, воспроизводство, наблюдение, книга, книжка, стабильный, автобус, графика, глупыш, глупый, легкий, настроение, мороз, морозный, ионы.
1 год назад
Предмет: Русский язык, автор: Аноним
какими членами предложения бывают имена существительные .
Примеры
1 год назад
Предмет: Другие предметы, автор: KOV0707
Как называется профессия по охране животных?
1 год назад
Предмет: Биология, автор: vika200482
На рисунке изображена растительная клетка. Какую функцию

выполняют органоиды клетки, обозначенные буквой А?

1) контролируют жизнедеятельность

2) поглощают энергию солнечного света

3) хранят наследственную информацию

4) запасают воду
7 лет назад
Предмет: Українська мова, автор: DogHaski
зробіть переказ твору.срочно!даю 20 баллов

Він ніколи не плакав. Ніколи-ніколи не плакав. Навіть у дитинстві, навіть коли був немовлям, батьки не чули його крику, не бачили сліз.


Якось вивалився з колиски додолу. Буцнувся головою об твердющу підлогу — лежав, тільки кректав.


— І що за дитина?—дивувались дорослі.— Мов кам’яна.


А тут на сьомім десятку життя вперше розплакався. Сльози лились і лились: мовчазно, гірко, невтішно, як тільки можуть литися в старої людини. Йому було сором оцього нестримного плачу, він сердився на себе за нього, казав сам собі: "Через кого я плачу, через сопляка!" — і нічого не, міг з собою вдіяти.

А день-бо починався як ніколи ясний та гожий. Радісно вливався в його невелику кімнату, обставлену старенькими меблями, дихав такою бадьорою свіжістю, що він, прокинувшись, скочив з ліжка як молодий.


І перше, що побачив,— свій святковий костюм. Почищений, випрасуваний дбайливо невісткою, костюм висів на спинці стільця, і він одразу ж подумав, що треба почепити медалі. І так йому закортіло це негайно, в цю ж мить зробити, що він не витримав, як був у трусах, підбіг до комода, потягнув на себе шухляду.

На нього так і війнуло устояними пахощами речей, що роками лежать на одному й тому ж місці. То були переважно речі дружини, яка померла десять літ тому: коробочки, пудрениці, флакони й флакончики, висохлий тюбик губної помади, бігуді, перламутрові гудзики, клубочки вовняних ниток, голки й гачки для в’язання — все це він ревниво беріг, не дозволяв чіпати навіть невістці.

І тут же стояла мальована палехська скринька. Подарована йому на п’ятдесятиріччя дружиною. Обережненько взяв, відчуваючи пальцями тверду відполіровану поверхню, повернувся до ліжка. Сів, любовно поставив її на коліна, підняв кришку.

І завмер.

В скриньці, на малиновій бархатці, завжди лежало його п’ять медалей: "За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.", на честь тридцятиріччя цієї перемоги і три "За відвагу". Рідкісний набір трьох медалей, що їх мало хто мав у минулій війні. Медалі завжди лежали, старанно викладені в акуратний рядок, наче пришпилені до малинових грудей. "За відвагу" мерехтіли благородно сріблом, дві інших золотисто сяяли бронзою. Він їх сам завжди і складав, не довіряючи навіть друлрині, коли та була ще жива,— одну по одній, протираючк дбайливо хусточкою, здуваючи з муарових колодочок щонайменші пилинки, і завжди хвилювався, підіймаючи кришку: було таке відчуття, наче медалі весь час чекали на нього.

Тепер же не повірив тому, що побачив: не було трьох медалей. Тканина аж кричала, пограбована, до малинових нервів обдерта, а дві осиротілі медалі пригнічено одсвічува-ли враз потьмянілою бронзою.

"Хто?.. Як?.. Та цього бути не може!"

Зблиснула думка, що він не так їх поклав. Що помилково прикрив малиновою бархаткою. Перевернув, витрусив дві, що лишились,— скринька сумно зблиснула полакованим дном.

Кинув скриньку, побіг до шафи: вдалося, що медалі висять на іншому, старенькому вже піджаку. Що невістка, забираючи прасувати костюм, взяла й перевісила. Ось він зараз відгонить — і медалі звично засяють на сірій тканині.

Немає.

А може, невістка десь поклала й забула? Могло ж таке бути! Перед тим, як прасувати, зняла, і вони тепер лежать десь на кухні.

Ну, звісно ж, на кухні!

Поспіхом одягся (невістка підхоплювалась рано), сунув ноги в капці, сторожко, щоб не грюкнуть, не рипнуть, вийшов у коридор.

Зробіть переказ твору
7 лет назад