Допоможіть будь ласка!!
Ответы
Відповідь:
Я думаю, що на момент нашої зустрічі дівчатка вже давно виросли і стали дорослими. Цей час дозволив нам усім звикнути до наших ран і змиритися з втратами. Звикнути і змиритися, тому що забути це неможливо, а простити можуть не всі. Думаю, що розмова була б приблизно така.
Пройшло вже багато років після війни, а мені і досі болить. Болить, що на наші дитячі роки, які мають бути світлими і радісними, випали жахіття війни. Болять ті втрати, яких ми зазнали. Але сьогодні я хочу вам розказати про вашого батька. Не знаю, що змусило його взяти до рук зброю. Але через багато років я його вже сприймаю не як ворога, а як звичайну людину. Він дуже любив вас і сумував за родиною. В кожну вільну хвилинку він згадував вас і показував нам ваше фото, а ще співав нам, дітям, дитячі пісеньки. Думаю, що він згадував як співав ці пісеньки своїм дітям. Мені шкода, що я не можу вам показати могилу вашого батька. Зараз на цьому місці росте чудовий парк. Але я можу вам показати ті квіти і сонце з цегли, якими і досі прикрашений наш будинок. Він любив квіти. Навіть у полоні, вже зовсім хворий і знесиленний він сіяв поряд з бараком нагідки. Мої спогади про ті важкі роки, будинок, а ще ваше фото - це все, що залишилось на згадку про вашого батька. Візьміть це фото собі.
Пояснення: