СРОЧНО!! даю 82 балла.
Твор за творам Емми Андієвської "Казка про яян", "Говорюща риба". У творі розказати про чарівний та повчальний світ казок письменниці, про актуальність порушених проблем у теперішньому житті.
Ответы
Актуалізація письменницею образу шакала, не характерного для української казкової традиції, змушує шукати джерела цього персонажа в індійських казках. Так, скажімо, у збірці «Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості» зображуються два шакали. Мета цієї статті — з'ясувати індивідуально-авторські особливості казок Емми Андієвської, завдання — виявити вплив індійських та українських народних казок на її казки, простежити шляхи реалізації авторкою діалогічної позиції як свідомо обраної стратегії. При цьому скористаємося запропонованим Гансом Робертом Яуссом розмежуванням: вплив, на його думку, «спричинений текстом» [1, 393], а рецепція — адресатом, який сприймає художній твір залежно від свого життєвого досвіду, характеру, внутрішнього стану.
Літературні казки, їх художні особливості досліджували такі українські вчені, як Ольга Горбонос, Людмила Дереза, Наталія Тихолоз, Ганна Сабат, Оксана Гарачковська, Юрій Ярмиш та інші. Казки Емми Андієвської привернули увагу Ігоря Цуркана [2], проте спроби їх аналізу так і лишилися поодинокими, що зумовлює актуальність цієї статті, присвяченої казкарському доробку сучасної української письменниці, яка мешкає в Мюнхені й підтримує тісні зв'язки з Україною.
Показово, що до жанру казки-притчі Емма Андієвська звернулася, маючи вже значний життєвий досвід. Потреба поділитися набутим призвела до актуалізації повчального потенціалу притч, які не містять, однак, нав'язливих повчань. Подібну думку висловив М. Ільницький, зауваживши, що в сучасній притчі сюжет стає драматичнішим і відкритішим для висновку читача [3, 128]. Відкритість — характерна ознака позиції авторки, яка принципово не дає однозначної відповіді на питання, а намагається залучити читача до роздумів, пошуку власної відповіді на обговорюване співрозмовниками питання.
Жанр притчі, як відомо, сформувався ще в усній народній творчості, його коріння сягало казок про тварин, із яких розвинулася байка, подібна за своїми жанровими ознаками до притчі. Повчальний характер цього жанру привертав увагу багатьох авторів, які запозичували притчеві сюжети шляхом вилучення їх із традиційного контексту, зокрема біблійного.
Емма Андієвська обирає свій шлях: по-перше, засвоєння і трансформації сюжетів збірки «Панчатантра» [4], назва якої в перекладі з санскриту означає «П'ятикнижжя»; по-друге, творення нових, індивідуально-авторських казок із вигаданими персонажами. Засвоєння рамкової техніки, застосованої у збірці староіндійських казок і повчань, дозволило їй поєднати у збірці «Казок» доволі різні твори, змонтувавши їх за принципом: питання — відповідь, сумнів — аргумент. Як і в «Панчатантрі», спостерігається принцип «висунутих шухляд», коли одна оповідь актуалізує іншу, пов'язану з попередньою.
П'ять частин «Панчатантри» — «Втрата дружби», «Придбання друзів», «Про війну ворон і сов», «Втрата набутого» та «Несподівані діяння» — відбивали різні сфери буття. У зв'язку з тим, що «П'ятикнижжя» було складено, щоб навчити мудрості недосвідчених синів царя, воно містило багато повчальних сюжетів та порад про те, як треба воювати, як спільними зусиллями досягти значних результатів, як уникати підступних людей, як розпізнати, кому можна довіряти, а кому ні, як у складній ситуації знайти однодумців, як зміцнити дружбу, як приховати свої справжні наміри, як не втратити набутого тощо. Частина цих настанов втратила своє значення, проте більшість — зберегла.
У збірці індійських байок, казок, анекдотів та різноманітних повчань «Панчатантра, або П'ять кошиків житейської мудрості» головними дійовими особами були шакали Каратака і Даманака, що посварили добрих друзів — лева та вола. На мусульманському Сході шакал сприймався як підлий і боязкий підлабузник, очевидно, тому, що підбирав рештки здобичі великих хижаків. В інтерпретації Емми Андієвської він виявився носієм песимістичного погляду на світ, хижаком, що не приховував своєї суті. Бляшанка, відповідно, утверджувала оптимістичну настанову, віру в перемогу добра над злом. Шакал загалом піддає сумніву можливість такої перемоги і не приховує, яким чином йому вдалося вирватися на волю: «Та я був не надто терплячим учнем, і, коли мій наставник одного разу надто боляче потягнув мене старими зубами за вухо, я кинувся на нього, перегриз йому горлянку й відтоді став жити самостійним життям» [5, 20-21]. Отак розквитавшись із кривдником, він здобув собі бажану волю. Актуалізацією не характерного для української казкової традиції образу шакала авторка акцентувала коло своїх широких зацікавлень, збагачувала систему персонажів української літературної казки.