Які були звичаї у творі гуси-лебеді летять.помогите срочно нужен ответ
Ответы
Відповідь:
Весь твір чудового письменника Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять» просто зітканий із опису обрядів, традицій і звичаїв українського народу. З перших рядків твору ми знайомимося з світом народних казок, стикаємось з містичними істотами із легенд і переказів, які багато років передаються з уст в уста.
Автор досить часто описує побут звичайного українського села: будинки, двір, те як селяни його прикрашають, обсаджуючи деревами, квітами. Наприклад, мати Михайлика перед вікнами «посадила малину, а взимку в мiжвiконня клала кетяги горобу». Згадуючи про старого гончаря, автор описує посуд селян: «червонобокi, в поливi миски, на днищах яких спочивають соняшники, квiти i сонце; перехоплюють вiтрець зеленкуватi i сизi, наче в них i досi не розтопилась наморозь, глечики; розкапустились макiтри i ринки, запишались горшки-двiйнята, що в них аж цiлий обiд понесуть добрим людям; дебелiють горловi горщики,… цвiтуть бокастi куманцi, зачепленi кумедними п'яноокими голiвками баранцiв..». Письменник згадує про звичай прикрашати одяг, як були прикрашені вишитими квітами рукави Марʼяниної сорочки. Або як прикрашали житло. Бабуся Михайлика, відчуваючи, що сили і життя покидають її «пiдвелася, сама вибiлила стiни, помастила долiвку, принесла з городу прив'ялих чорнобривцiв, купчакiв i панiстки, розкидала по хатi i звелiла увечерi скликати рідню». От і ще один звичай – прощатися з рідними і близькими, або проводити час і в радості, і в горі за родинним столом. Автор згадав як прощалася його родина з дідусем: «Через три днi спочивав у домовинi. На подушцi бiля його голови востаннє лежали любисток, материнка й шальвiя...». Ми і не замислюємося над тим, але в книзі часто описується й інші такі буденні для нас звичаї: вітатися з усіма, запросити знайомого до хати, а гостя обовʼязково «чимсь почастувати», поважати старших, допомагати бідним і немічним, бажати добра і доброї долі гарній людині, як, наприклад, усі в селі цього бажали Марʼяні. Звичаєм є також те, як виховували дітей: змалечку їх привчали до роботи. Михайлик згадує: «я…охоче допомагаю дiдусевi, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по веснянiй водi i зiллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городi..». А бабуся хлопця навчала «щоб у церквi не лобурясничав, не шморгав носом, не крутивоя дзигою, не ловив гав, не перся наперед, не смiявся, не пир-хав, не лiз на крилас та частiше хрестив лоба».
Традиції у творі: традиційним було урочисті проводи в поле плугатарiв iз раннiм плугом. Святкування Різдвяних і Великодніх свят: виспівування взимку «пiд вiкнами добрих людей» щедрівок, битися крашанками на Великдень. До речі, досить детально автор описав як саме робиться вощанка, що крашанку в ті роки фарбували природніми барвниками – наприклад, відваром вільхової кори. А як радісно і дзвінко звучать спогади автора, коли він описує як «забрався з такими ж, як сам, збитошниками на дзвiницю. Отут ми вже порозкошували бiля дзвонiв, i вуха залишились цiлi: на великдень навiть дзвонар шанує нашi вуха й чуби...». Традиційним є також передбачувати погоду по віщуванням самої природи. Дивлячись на зорі, дідусь Михайлика каже, що вони йому віщують: «День завтра буде як золото…»
Пояснення: