Твір на тему: Суть людського щастя у поемі "Давня казка" (Леся Українка)
Ответы
Ответ:
«Давню казку» Леся Українка написала 1893 року. На той час вона вже була зрілим поетом. Своє місце як митець письменниця бачила лише серед найпередовіших, революційних представників суспільства — серед робітників. У творі йдеться і про роль поета і його творів у суспільному житті. Тому головний герой цієї поеми — поет.
Твір «Давня казка» вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше — у другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». У час творення цієї поеми одні письменники реакційного напряму заявляли, що мистецтво потрібно лише для розваги, інші — що історію вершать царі, королі, володарі трудящих, що гнобительський лад — непорушний, вічний. Поемою «Давня казка» Леся Українка давала гостру відсіч носіям цих теорій.
Наприкінці XIX століття в місті Львові вийшла друга поетична книжка Лесі Українки (Лариси Косач-Квітки) під назвою "Думи і мрії". Її відкривала поема "Давня казка", у рядках якої щиро й пристрасно прозвучала тема покликання поета, тема його обов'язку перед народом.
Леся Українка відмовилася від умовно-поетичних прийомів. Головний герой поеми — звичайнісінька людина, "людина Божа", як визначає авторка. Звичайно, справжня краса людини не в зовнішніх ознаках, а у високих духовних якостях. З великою силою описує Леся Українка талант свого героя: його поезія була "і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною". За здібність складати вірші, у яких кожен може знайти й розвагу, і пораду, співця дуже любили люди, особливо юнацтво.
На початку свого творчого життя головний герой славив красу чистого кохання, міць справжньої дружби, красу вільної людської думки, красу природи, поринаючи в таємні надхмарні світи. Внутрішня свобода — ось що було найважливішим для юного співця.
Митцеві протиставлений лицар Бертольдо, який не здатен розуміти поетичний захват, красу природи. Лицар дуже дивується, коли бачить великий вплив поетичного слова на молодь, навіть убачає в цьому чаклунство. На думку Бертольдо, узагалі надхмарний світ із його таємницями нічого не вартий у порівнянні з гарним маєтком.
З часом лицар Бертольдо вирушає в чужі краї воювати. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди залишається в серці, а довга розлука навчає любити його ще щиріше. З думкою про рідний край вояки мужньо йдуть на приступ кам'яних фортець. Але сп'янілий від перемог лицар думає лише про власну звитягу й не чує тієї пісні.