4. Назвіть основні положення реформаційних поглядів М. Лютера. До яких наслідків призвело їх поширення?
Ответы
Ответ:
Часи перед Реформацією
Релігія
Європейське суспільство ХVI століття було дуже релігійним. В західних країнах у всіх сферах життя домінувала католицька церква на чолі з Римським Папою. Церква контролювала всі сфери суспільного життя: освіту, науку, родину, економіку… Найтяжчою карою було відлучення від церкви, що викреслювало людину із соціальних зв’язків та могло коштувати життя.
Уявлення католицьких теологів щодо діяльності людини у світі будувалася на ідеї Августина про розмежування двох царств — царства Божого і царства земного. Виходячи із цього вчення середньовічна теологія поділила сфери діяльності людини на «сакральні» і «профанні». До перших належала та діяльність, займаючись якою, людина займалася спасінням себе та ближнього, а профанна діяльність — це та, якою не варто займатися, оскільки вона пов’язана із земним, із матерією.
До категорії сакральної діяльності відносилося служіння церковної ієрархії, ченців, усіх тих, хто пов’язав своє життя із церквою. Вважалося, що лише ця діяльність може бути покликом від Бога та принести спасіння. Також вважалося, що святі минулого часу та тогочасні монахи здійснювали стільки добрих справ, що їх з надлишком вистачало для їхнього спасіння. А ось «надлишок» добрих справ, як вважалося, наповнював «невичерпну скарбницю добрих справ» (opera superrogationis). З цієї «скарбниці» Церква мала право брати «благодать» і надавати тим, хто займався звичайною повсякденною працею: селянам, ремісникам, підприємцям, солдатам та князям. Саме тому, що тодішнє вчення церкви казало, що добрі діла є основою спасіння, простий люд бачив єдиний шлях викуплення від мук у чистилищі у долученні до цих «надлишкових заслуг». Саме це й стало підґрунтям до практики індульгенцій, продаж яких і став приводом до Реформації.
Індульгенція — це документ, який підтверджував прощення гріхів та визволення від чистилища. Кожна людина могла купити «прощення» гріхів, якщо в неї було достатньо грошей.
Авторитет Папи Римського, який був майже абсолютним, суттєво похитнувся. В період Ренесансу понтифіки, м’яко кажучи, не відзначалися благочестям, часто поводилися як світські государі, що турбуються лише про власний добробут та владу. Кульмінацією падіння авторитету папської влади стала Велика Західна схизма, розкол, (1378-1417), коли за панування над церквою боролися три претенденти на титул Папи Римського. Подолана ця криза була лише на Константському соборі після 50 років розколу.