Предмет: Литература, автор: sablukdanil80

твір роздум на тему білий кінь шептал​

Ответы

Автор ответа: mariatutko12
1

Ответ:

У творчому доробку В. Дрозда чимало яскравих прозових творів: повість «Ирій», романи «Катастрофа», «Самотній вовк», «Спектакль», «Листя землі» та інші; оповідання «Шгмаліон», притча «Сонце» тощо. У 1965 році з'явилося оповідання «Білий кінь Шептало». Тогочасні критики дали несхвальний відгук на нього, бо у творі письменник зачіпав важливу вселюдську проблему особистості в суспільстві. Але, незважаючи на все ці «критичні зауваження», В. Дрозд написав продовження — оповідання «Кінь Шептало на молочарні», надруковане у 1967 році. Нині обидва твори добре відомі читачам і перекладені багатьма мовами.

Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. Часом ця робота була нестерпно принизливою для білого красеня, предки якого «гарцювали на залитім різнокольоровими вогнями помості, і милуватись їхньою красою щовечора сходилися людські натовпи». Найтепліші спогади коня пов'язані з дитинством, коли лошам-стригун-цем весело бігав із матір'ю по квітучих лугах, слухаючи її розповіді про дідів-прадідів. А потім з'явились люди...

Похожие вопросы
Предмет: Русский язык, автор: Alinamandarin15
Среди пред­ло­же­ний 8–12 най­ди­те слож­ное пред­ло­же­ние с со­юз­ной со­чи­ни­тель­ной и под­чи­ни­тель­ной свя­зью между ча­стя­ми. На­пи­ши­те номер этого пред­ло­же­ния.

(8)Мать сто­я­ла тихо, слу­ша­ла молча, ви­но­ва­то и го­рест­но опу­стив ста­рые свои лас­ко­вые глаза. (9)Я сбе­жал по уже опу­стев­шей лест­ни­це и, от­кры­вая тугую, шумно со­су­щую воз­дух дверь, огля­нул­ся и по­смот­рел на мать. (10)Но сде­лал я это не по­то­му вовсе, что мне стало её сколь­ко-ни­будь жаль, а всего лишь из бо­яз­ни, что она в столь не­под­хо­дя­щем месте рас­пла­чет­ся.

(11)Мать всё так же сто­я­ла на пло­щад­ке и, пе­чаль­но скло­нив го­ло­ву, смот­ре­ла мне вслед. (12)3аме­тив, что я смот­рю на неё, она по­ма­ха­ла мне рукой с кон­вер­том так, как это де­ла­ют на вок­за­ле, и это дви­же­ние, такое мо­ло­дое и бод­рое, толь­ко ещё боль­ше по­ка­за­ло, какая она ста­рая, обо­рван­ная и жал­кая.