Даю 70!!! 6. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька
аргу-
ментів на підтвердження або спростування викладеної думки.
«Буваючи в Галичині і спостерігаючи там широкий, як порівнювати з великою Україною, націо-
нальний рух, я набирався певності, що йу нас він розів'ється, коли в Росії буде конституція і
коли настане воля для прояву національного життя. Тому я завжди радив нашим українцям по
змозі частіше їздити до Галичини, щоб наочно побачити тамошнє життя і зміцнитися у вірі в
майбутнє відродження української нації на всім просторі України. Тоді Галичина була для нас
зразком боротьби за своє національне відродження, який підтримував у нас віру й надію на
краще будуче; Галичина була для України справжнім П'ємонтом, бо до 1906 року тільки там
могла розвиватися українська преса, наука і взагалі національне життя, яке в російській Україні
було суворо заборонене й придушене царським урядом» (Є. Чикаленко).
Ответы
З праці західноукраїнського історика Михайла Лозинського: «...З цього масу домагання утворення автономного українського "коронного краю" в Австрії відсунулося на далеке майбутнє... Справою ще дальшого майбутнього, радше далеким ідеалом, ніж реальним домаганням, стало з'єднання всіх українських земель в одну незалежну державу, якого одні сподівалися від загальноєвропейського воєнного конфлікту, інші - від соціальної революції Одначе цей ідеал щораз сильніше опановував розум і серця галицьких українців, даючи їм силу до важкої щоденної боротьби за національне й соціальне визволення.
У цій боротьбі були періоди великого загострення і трагічних подій, коли українським населенням, особливо селянством і студентством, заповнювалися в'язниці, лилася кров і падали жертви українські. Так було ціле перше десятиліття 20 століття - під час боротьби за український університет, під час масових страйків українського селянства і в наймогутнішому з усіх українських масових рухів того часу - русі за загальне і рівне виборче право до австрійського парламенту й галицького сойму. З українського боку ця боротьба була відзначена пострілом українського студента Мирослава Січинського в цісарського намісника Галичини, польського графа Андрія Потоцького (12 квітня 1908).
Результатом цієї боротьби в публічно-правовій галузі стало здобуття представництва в австрійському парламенті і в галицькому соймі (кількістю понад одну четверту цілого галицького представництва, - що очевидно далеко не відповідало праву українського народу на основі демократичного принципу), української народної школи (з великими обмеженнями на користь польської мови і польського політичного духу), кількох українських середніх шкіл, кількох українських кафедр на теологічному, філософському і правничому факультетах Львівського університету, права уживання в державних установах української мови, права державної підтримки для українських культурних та економічних інституцій і т. ін.»