ДАЮ 100 БАЛІВ!!! ТЕРМІНОВО!!!
НАЗВА ПОВІСТІ „ШПАГА СЛАВКА БЕРКУТИ”!!!
Ответы
Відповідь:
чомусь це питання ніяк не вирішується - давно слідкую. Давайте все ж таки ризикну. Може щось таке:
У першому розділі повісті дійсно кілька разів є згадка про шапку. Судячи з усього, шапку гарну, нову, хутряну, що було для тих часів для хлопців-підлітків досить великою розкішшю. Хто був власником цієї шапки з розділу ще не зрозуміло. Але цей хлопець відрізнявся від тих, з ким він йшов у гурті. Потім цей хлопець ніяково м"яв в руках свою хутряну шапку, коли потрапив до дитячої кімнати міліції. Це вже пізніше стане зрозумілим, що цим хлопцем був Юлько Ващук. Гарний, чемний, вихований хлопець з небідної родини у гарній хутряній шапці. Але була ще одна історія з шапкою, пов"язана з Юльком. Це історія, коли вони з Славком Беркутою ще хлопчиськами цілий день грали у сніжки і десь там Юлько загубив свою шапку. Тоді Славко віддав йому свою. " І пішов Юлько додому у Славковій шапці, була вона геть мокра, одне вухо майже обірвалось, та все ж рятувала од вітру й морозу. Одним словом, шапка…". Ост такі вони різні ці шапки. Дорога, хутряна, модна, але захищає від холоду голову людини брехливої і зрадливої, і звичайна, хлопчача, з відірваним вухом, яку товариш з себе зняв, щоб друга захистити від холоду.
Пейзаж. У першому і у останньому розділі пейзаж описано у вечірню пору. Навіть розділи ці починаються одднаково: "Був вечір". Але у першому розділі автор описує вітер, а також холодні вогні неонових реклам, що наповнює розділ якоюсь напругою, створює тривожний, неспокійний настрій, передчуття чогось не зовсім доброго. зате в останньому розділі автор підкреслює, що вітру не було, та й будинки святяться обігрітим жовтим світлом. Світлом тепла, домашнього затишку, спокою. І на душі робиться так само тихо, радісно, спокійно. А вулиця. що стелиться білим сувоєм полотна , як чиста і широка дорога в життя для кожного з тих дітей, що йдуть гуртом по місту.
Пояснення:
Пейзаж у першому розділі Був вечір. Звичайний вечір з першим, дуже раннім і дуже лапатим снігом. Ліхтарі на дротах понад бруківкою гойдалися од вітру, і з ними разом гойдалися тіні на землі, і густа, мереживна, схожа на театральну, завіса снігу. Вгорі вона була біло-прозора, а низом, ближче до тротуарів, — зелена й синя від неонового, студенішого за сніг вогню реклами.... Сніг усе падав, і вулиця посвіжіла, поширшала од хрумкої, чистої пороші
Пейзаж у останньому розділі Був вечір. Синій зимовий вечір. Тіні на снігу — безвітря — як накреслені на ватмані химерні, незрозумілі знаки. Сьомий "Б" йде притихлим гуртом — не дбає про сніг, про гарний вечір, про вислизгану льодову доріжку на тротуарі...... Вулиця стелиться білим сувоєм полотна. Холодним і чистим. Будинки обігріті жовтим світлом, вікна — як відхилені дверцята печей. Вулиця дихає, вулиця — розтулена долоня міста, по якій можна прочитати його життя.