Предмет: Литература, автор: rauanidze

охарактеризовать Жилина и написать своё мнение о нём
Плис сделайте очень срочно. Дам 10 баллов и лучший ответ ​

Ответы

Автор ответа: nechaimarya
1

Ответ:

Иван Жилин – это главный герой рассказа Толстого «Кавказский пленник». Иван – это русский бравый офицер, отбывающий службу на Кавказе, где в тот момент шла война. Молодой человек был среднего роста, знатного, но не богатого рода, холост. У Ивана была пожилая мать, которой он постоянно отсылал деньги. Он не был женат, но когда в очередной раз получил письмо от матери о том, что она нашла ему подходящую невесту, очень обрадовался.  

Очередной отпуск закончился для него и его товарища Костылина трагично – они попали в плен к татарам, желавшим получить крупный выкуп за русских офицеров.

Фамилия этого героя говорит сама за себя- Жилин

Он был человек "жилистый", и  какие бы "сюрпризы" ему не подкидывала судьба, он никогда не сдавался и всегда находил выход, всегда противостоял неприятностям.  

Он был очень смелым человеком.  

Лично я отношусь к нему с уважением, таких людей сегодня не так уж много.


rauanidze: спасибо огрооомное
Похожие вопросы
Предмет: Українська література, автор: uragan25091985
Помогите составить план пересказа-папуга з осінньої гілки
Очень надо , зарание огроиное спасибо!!!  
                     вот текст
ПАПУГА З ОСІННЬОЇ ГІЛКИ 
Оповідання 
Вже була осінь. 
Він сидів на гілці між великих яблук і верещав: — Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! Над яблунею вгорі було нескінченне небо. Там літали всякі птахи, а ще вище над ними — літаки. 
В нього аж голова запаморочилася, коли глянув угору. До землі було ближче. 
На землі лежало жовте листя, а між ним — яблука. Серед яблук ходило допитливе цуценя. Нюхало їх і гидливо відверталося. 
— Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу!!! — заверещав папуга до цуценяти. 
Цуценя здивовано подивилося на зеленобокого папугу і сказало: «Гав!» 
Папуга помовчав і теж несподівано для себе гавкнув. 
Цуценя від здивування аж сіло. На гілці сидів не собака, а подавав собачий голос. 
Цуценя ще трохи посиділо, подумало і побігло по хлопчика. Хай подивиться на цю чудасію. 
А до папуги вже почали злітатися горобці. 
— Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! — загукав він до них. 
Це були всі слова, яких навчила папугу старенька бабуся, його господарка. 
Він не вмів розповісти горобцям про свою біду. 
А трапилося ось що. Бабуся пішла з дому й лишила кватирку відчиненою. 
Папуга літав-літав по кімнаті. Говорив-говорив сам із собою про кашу. Залетів на кухню. Позаглядав у каструлі. Каші ніде не було. Аж чхнув сердито. 
Підлетів до кватирки і вистромив дзьоба. 
Там, надворі, було дуже цікаво. По вулиці прогув великий пузатий автобус, пробіг, насвистуючи, спортсмен. Папуга теж свиснув, та спортсмен не почув. Тоді папуга радісно гукнув до нього: 
— Пор-ра вставать! Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! Але спортсмен був уже далеко — тільки майка синіла. Папуга сумно подивився на ту синю майку й так же сумно 
сказав: 
— Пор-ра вставать... 
Посидів-посидів, подивився-подивився і полетів туди, у світ за вікном. 
Пролетів над котом у дворі. Кіт побачив його, підстрибнув і нявкнув. 
А папуга вже був далеко. 
Він летів над річкою, над рибалками і над рибами у воді. 
Дивувалися рибалки: і що воно за птаха незвичайна? Не голуб, не дятел, не синиця, не горобець... Просто дивина. І боки в неї зелені. 
Ніхто з тих рибалок не бачив папуг, бо біля річки папуги не водяться. 
А папуга літав цілісінький день і всього-всього набачився: людей, машин, будинків, стовпів, афіш... І навіть базар побачив та футбол на стадіоні. 
Потім він утомився. І сів на цю яблуню перепочити. 
Відпочивав і роззирався навкруги. Куди ж це він залетів? І злякався: заблукав! 
— Пор-ра вставать,— сказав тихо й мало не плачучи.— Вар-рить кашу. 
Але йому ніхто нічого не відповів. 
Довкола було тихо, тільки листя безшелесно падало з дерева. 
Сидів папуга на гілці і не знав, що йому робити. Треба летіти туди, але забув куди. 
Тут і надбігло до дерева цуценя, що гналося за дзвінкою осою. 
Оса полетіла, цуценя лишилося. 
— Гав!!! — сердито сказало їй услід цуценя і стало гратися яблуком. 
— Гав!!! — гукнув до нього згори папуга. Отоді цуценя здивувалося і побігло по хлопчика. 
А горобці вже з усіх боків обсіли гілку і войовниче настовбурчили пір'я. 
— Жив-жив! — загукали до папуги. 
— Жив-жив! — загукав він до них. 
Горобці подумали, що цей дивний птах із зеленим пір'ям на боках задається перед ними. Ще й перекривляє їх. 
— Жив-жив! — закричали на нього грізно. 
— Жив-жив! — відповів їм радісно папуга, бо не знав, що вони на нього сердяться. 
Тут до нього підлетів гороб'ячий командир і боляче смикнув за зелене пір'я. 
— Жив-жив! — мало не плачучи, попрохав папуга, щоб його не чіпали. 
Але горобці не знали того і з усіх боків стали смикати з нього пір'я. 
Кепсько було б папузі, якби цуценя не привело хлопчика. 
— Гав! — гукнуло цуценя на горобців, і вони пороснули в усі боки. 
Знали, що цуценя сердите, якщо його не слухаються. Хлопчик заліз на яблуню і зняв папугу. Папуга притулився до його грудей і сказав: 
— Пор-ра вставать! Вар-рить кашу! 
— Ти молодець! — мовив до нього хлопчик.— Ти говориш! 
— Ти молодець! — чітко сказав папуга. 
— Пірат молодець,— показав йому хлопчик на цуценя.— Це він тебе врятував од горобців. 
— Пір-рат молодець! — погодився папуга. Тепер він живе у хлопчика. І вже вивчив багато-багато слів. 
Щодня грається з хлопчиком і з Піратом. 
Часто підлітає до вікна і дивиться туди, в зимовий день. Там літають, збиваючи сніг із гілля, сірі горобці. 
І, мабуть, папуга думає, як би з ними подружитися, а потім навчити їх говорить. 
Хлопчикові й Піратові папуга про те нічого не казав. 
Напевно ж, то його таємниця. 
Можуть же бути і в папуг таємниці?