Question

детальний переказ шторм на морі СРОЧНО!!!!! ​

Answer 1

Текст 1. Шторм на морі

 

Я прокинувся вдосвіта від якогось невиразного гулу.

 

Кинувся до вікна. Крізь світанковий морок побачив, як гойдаються дерева під могутніми ударами рвучкого вітру. Почув, як важко й нестримно стугонить море. Уночі почався шторм.

 

Заснути я вже не міг. Я люблю море завжди, а надто, коли воно штормить. Одразу ж вирішив, що в школу виберуся з дому раніше, щоб ще завернути до берега та помилуватися штормом.

 

Ледве діждався, поки повставали тато й мама. Мама почала готувати сніданок, але мені не терпілось. Коли спішиш, то й п’ять хвилин здаються тобі вічністю.

 

Під яскравим ранковим сонцем, під зовсім чистим, без жодної хмаринки небом від берега і до молочно-синьої смужки небосхилу гойдалося море. Гналися одна за одною високі хвилі. Вода була в одному місці темна, в другому — сіро-зелена, а в третьому — чорно-синя. Коли по ній пробігав дужий і пружний вітер, вона швидко міняла свої кольори. Схоже було, ніби поверхня води знизу, з самих морських глибин, освітлюється різнобарвними вогнями.

 

Бувають шторми з чорним низьким небом, з важкими кошлатими хмарами, з густими й холодними дощами. Тоді море — темне, люте і неприступне.

А це був сонячний шторм. Сонячний і іскристий. Вода манила до себе. Хотілося роздягтись і кинутись в оту веселу, дзвінку водоверть.

 

Водночас два предмети привернули мою увагу. Перший — то парусник, що йшов з моря. Я впізнав парусно-моторну шхуну «Зоря», вона часто погойдувалась у бухті на якорі або на тросах біля причалу. Але зараз цей парусник, немов велетенський птах з білими крилами, стрімко мчав до берега. Вітер і хвилі гойдали його, клали на обидва борти, він занурювався носом глибоко у воду, провалювався серед хвиль так, що було видно лише вершечок клівера, а згодом знову вискакував на гребінь хвилі і линув-линув на всіх парусах.

 

Друге, що привернуло мою увагу, був собака. Великий каштановий собака з красивим пухнастим хвостом. Він стояв на причалі і безвідривно дивився у море, на парусник.

(Д. Ткач, 304 сл.)

 

Бесіда за змістом тексту

1. З’ясувати, що відображає заголовок — тему чи основну думку.

2. Визначити стиль мовлення.

3. Довести, що в тексті поєднуються два типи мовлення. Назвати їх.

Аналіз структури тексту і самостійне складання простого плану

 Поділити текст на смислові частини. Виділити в ньому опис. Як завершується опис моря? Чи міститься в ньому оцінка автора?

 

Орієнтовний план:

1. Якийсь невиразний гул.

2. Я люблю море завжди.

3. Мама почала готувати сніданок.

4. Під яскравим ранковим сонцем гойдається море.

5. Сонячний шторм.

6. Предмети, що привернули мою увагу.

 

Мовностилістичний аналіз частини тексту, в якій подано опис моря

Які художні засоби додають опису образності?

Виписати з тексу прикметникові означення (епітети) і метафори.

 

Епітети: небо (чисте, без жодної хмаринки; чорне, низьке); вода (темна, сіро-зелена, чорно-синя); вітер (дужий, пружний); море (темне, люте, неприступне); хмари (кошлаті); шторм (сонячний, іскристий); водоверть (дзвінка).

Метафори: гойдалося море під чистим небом; хвилі гналися одна за одною; вода швидко міняла свої кольори; поверхня води освітлюється різнобарвними вогнями.

Повторне читання вчителем тексту, під час якого учні відзначають виражальні прийоми і засоби, використані автором

Пояснення значення незнайомих слів і виразів

Морок — 1. Відсутність світла; темрява, темнота. 2. Сутінок, присмерк.

Клівер — косе трикутне вітрило в передній частині судна.

V. Складання вибіркового переказу

тексту художнього стилю

Завершальне читання вчителем тексту, у процесі сприйняття якого учні виокремлюють опис шторму.

Написання докладного переказу частини тексту, в якій описується море під час шторму, додержуючись стилю й типологічної структури висловлювання й використовуючи виражальні засоби, ужиті автором у тексті.

 

План опису шторму моря

1. Дерева гойдаються під ударами рвучкого вітру.

2. Під яскравим ранковим сонцем гойдається море.

3. Вода швидко міняє свої кольори.

4. Сонячний шторм.

 

Текст 2. Шторм

 

Море дедалі втрачало спокій. Чайки знімались із одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем. Море потемніло, змінилось. Дрібні хвилі зливались докупи і, мов брили зеленкуватого скла, непомітно підкрадались до берега, падали на пісок і розбивались на білу піну.

Монотонний, ритмічний гомін хвиль перейшов у бухання. Спочатку глухе, як важке сапання, а далі сильне й коротке, як далекий постріл гармати. На небі, мов сіре павутиння, снували хмари. Розгойдане море, вже брудне й темне, наскакувало на берег і покривало скелі.

Над берегом висів солоний туман од дрібних бризків. Каламутне море скаженіло. Вже не хвилі, а буруни вставали на морі, високі, сердиті, з білими гребнями, від яких з луском одривалася довга, ніби китиця, піна й злітала догори. Буруни йшли невпинно, підбирали під себе зворотні хвилі, перескакували через них і заливали берег, викидаючи на нього дрібний сірий пісок (за М. Коцюбинським; 138 сл.).