ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА СРОЧНО. НУЖНО НАЙТИ ЕПИТЕТЫ, МЕТАФОРЫ,ПОРИВНЯНЯ,ПЕРСОНИФИКАЦЫИ
Дівчина перейшла через греблю, ступила на місток на лотоках, сперлась на
поренчата й задивилась не так на воду, як на свою вроду. До неї з води виглянуло
її лице, свіже, як ягода, з чорними бровами. Дівчина милувалась собою та
червоним намистом на шиї.
Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на
червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида,
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні
брови, густі-прегусті, як шовк.
Лаврін дивився на дівчину, як вона спустила на щоки довгі чорні вії, як вона
потім повернулась боком, дивилась на воду, на скелі, як блищав її чистий, рівний
лоб.
«Ой, гарна ж дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком!»— подумав
Лаврін, запрягаючи другого вола.
Дівчина вирвала з верби гілку й кинула далеко на воду. Гілка сунулась по воді
поволі, а далі ніби побігла на потоки і шубовснула під колесо. Дівчина
засміялась і блиснула всіма білими зубами проти сонця, ніби двома низками
перлів. Вона кинула очима на Лавріна, задивилась на його й засоромилась, потім
знялася з місця, шугнула зозулею проз Лавріна, блиснула на його карими очима і
повернула на шлях.
Лаврін почутив, що вона ніби освітила всю його душу, освітила густу тінь під
вербою, неначе сонцем, і побігла на горку зіркою.
«І де ти, красо, вродилася! — подумав Лаврін. — З твоїми шовковими бровами; коли
б ти була зозулею в гаю, то я тебе й там упіймаю».
Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю,
повернув цабе на пригорок за дівчиною.
Дорога од млина розходилась на три шляхи. Кругом було дуже густо сіл, і
Лаврінові дуже хотілось знати, з якого села та дівчина. Дівчина пішла середнім
шляхом. Лаврін повернув за нею. Він погнав воли й не міг одірвати очей од
тонкого стану, загорнутого в горсет, од тонкої загорілої шиї. По обидва боки
стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина ішла попід самою зеленою
стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й
порівнявся з нею.
Вона глянула на його своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули
дві зірки.
Ответы
лице, свіже, як ягода - порівняння
Сонце грало на червоному намисті, на рум'яних щоках. - метафора
рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні брови, густі-прегусті, як шовк. - порівняння
чистий, рівний лоб. - епітети
дівчина, як рай, мов червона рожа, повита барвінком! - порівняння
гілка...побігла на потоки і шубовснула під колесо. - персоніфікація
блиснула всіма білими зубами проти сонця, ніби двома низками перлів. - порівняння
шугнула зозулею - метафора
вона ніби освітила всю його душу, освітила густу тінь під вербою, - метафора
побігла на горку зіркою. - метафора
З твоїми шовковими бровами; - епітет
не міг одірвати очей од тонкого стану, - метафора