дати відповіді на запитання:
Які стосунки склалися між дядьком Кирилом і Климком?
Як сприйняв Климко удар долі - смерть дядька?
Що Ви можете сказати про чеха, який зустрівся Климкові на шляху?
Як повівся головний герой у цій ситуації з чехом?
Якими людьми були аптекар і його дружина? Як вони ставилися до Климка?
Ответы
Відповідь:
1. У дядька Кирила і Климка були дуже теплі, дружні стосунки. Вони любили і підтримували один одного. Дядько ніколи не повертався з чергування без гостинців для хлопця, а той у свою чергу підтримував порядок у домі, готував їжу, старанно вчився, щоб порадувати свого дядька.
2. Смерть дядька для Климка стала великим потрясінням. Мені здається, він до кінця навіть не збагнув, що залишився тепер сам на світі. Може тому він не хотів йти жити до когось, а залишився сам в бараці.
3. Чех, з яким зустрівся Климко в степу, судячи з усього, був вже досить не молодим чоловіком. Мені здається, що він розумів всю безглуздість і жорстокість будь-якої війни, розумів, що в першу черги від війни потерпають діти і жінки. Тому він пожалів хлопця і дав йому те, що мав, що міг: кілька галет і сіль.
4. Климко зрозумів, що він налякав солдата, тому показав йому свої вільні від зброї, посинілі від холоду руки і попросив його не боятися.
5. Аптекар дід Бочонок, напевне, був непоганим чоловіком, але він повністю був під впливом своєї жадібної і владної дружини. Аптекар дружив з дядьком Кирилом і після його смерті жалів хлопця. Але дозволити собі забрати хлопця жити до себе не міг. Не він це вирішував. Чим мін він намагався допомагати Климкові, але потайки від дружини. Про те, яка за характером була його дружина, описано в епізодах з борщем і з сухарями. Борщ дружина аптекаря не подавала, а до столу, а так ніби кидала, а ті кілька сухарів, які вона дала на дорогу, виявилися червивими. Дід Бочонок до Климка ставився непогано, але піти проти волі дружини не рішився, а може й сам був такий малодухий, а от його дружині, здається, взагалі ніхто не був потрібен і ніким вона не цікавилася, крім себе і свого благополуччя.
Пояснення:
цитати: І коли солдат заніс твердий чорний черевик, щоб скинути зрошений верхняк з Климкового схову, він, уже нічого не думаючи й нічого не бачачи перед собою, крім блискучої підкови на підборі, схопився на коліна, — брудний, нестрижений, в остюках...
— Не бійтеся, дядьку, — сказав, затинаючись від холоду. — Бачте, в мене ж нічого в руках немає.
Той по-волячому сапнув носом і голосно зітхнув, про те карабіна не опустив.
— Немає, — кажу, — Климко ще раз показав долоні і навіть розчепірив.
Сухарів хватило б надовше, якби вони були не червиві, якби їх давав йому дід Бочонок, а не його жінка, — худа, злюща і скупа Бочончиха. Климкові завжди, коли вони бували з дядьком Ки-рилом в гостях у Бочонків, здавалося, що Бочончиха не ставляє миски із святковим їстивом на стіл, а кидає їх, на що дід Бочонок тільки прикахикував і йорзався на стільці, проте мовчав.
Коли Климко вже вийшов на ґанок, вона догнала його з шістьма сухарями в фартусі, швидко, дрібно перехрестила перед самими очима і прошепотіла щось сама собі тонкими сердитими губами.
Перший сухар Климко розломив, коли відійшов од станції кілометрів за двадцять п'ять і сів перепочити — гули ноги, пекло підошви, натруджені об дрібні камінці, що траплялися в пилюзі, та й усе тіло млоїло від утоми. Розломив і побачив, що всередині аж кишить дрібної білої черви. Скривившись від огиди, Климко повикидав їх соломиною, ще раз розломив сухар і ще повикидав... їсти довелося вже крихти