Напишіть власне продовження твору "Сойчине крило". ОЧЕНЬ СРОЧНО НУЖНО!!!!!!
Ответы
Моє серце палало. Я знав. Я знав, що се вона.
В темну кімнату ввійшла дівчина: її чудесна сукенка майнула перед моїми очами; я відразу згадав день нашої розлуки... це та сама сукня! В ту ж секунду чарівні оченята моєї сойки блиснули слізьми перед мною.
— Чому ти плачеш? Чи ти не рада? - здивовано запитав я неспокійним голосом.
— Мій Массіно... Ти мене мене тямиш, досі любиш?
— Так, сойко моя, - відповів ледве чутно я, - завжди кохав.
— Я так і знала! - відмовила вона п'янким голосом, кокетуючи зі мною.
Її палкі уста вчепилися в мої, я доторкнувся до її м'якого обличчя. Моя серце вискакувало з грудей. Невже? Невже се таки вона?
— Мій Массіно, - відірвавшись від мене, різко сказала вона, - я так цього чекала!
Я промовчав. Мої уста чекали ще одного поцілунку.
Міцно стиснувши її талію, я притулив її уста до своїх. Я відчував, як її серце тріпоче, ніби сойка своїми крильцями.
— Маню, мою Маню... - промовляв я, а потім вчепився в її уста вдруге, - я кохаю тебе до нестями...
— Я знаю... знаю, мій Массіно!
Ми ще довго пестили один одного. Я і вона розуміли, що ті тяжкі роки розлуки були недаремні. Наше кохання виявилося сильнішим.
Новий Рік приніс мені нове щастя, тоді я зрозумів, що таке любов.
~можуть бути трабли з пунктуацією