Продовження казки Злагода.
Ответы
Ответ:
ЗЛАГОДА
Колись давно біля зелених гір на березі Іссик-Кулю жив один дідусь. Було в нього багато дітей, а ще більше онуків. Але діти виросли й почали сваритися між собою. Це дуже засмучувало дідуся й бабусю. А сварки між невістками, дочками та синами не вщухали.
Якось уночі випав глибокий сніг. Прокинувся вдосвіта дідусь і вирішив прочистити довкола юрти доріжку. Коли бачить: на снігу сліди, наче хтось ще до нього вийшов з юрти. «Чи не злодій, бува?» - подумав дідусь та й пішов тими слідами. Слід привів його до високого дерева і пропав. «Як не крути, а злодій, напевно, на цьому дереві заховався», — вирішив дідусь і гукає:
- Хто б ти не був, злізай! Я тебе вистежив від самого дому.
- Я твоє щастя, — почувся голос. — Не можу я залишатися у твоєму домі. Але коли вже ти вистежив мене, виконаю твоє бажання, дам тобі все, що тільки побажаєш, - землю, худобу, всіляке майно. Вибирай, що хочеш.
Розгубився старий, не знає, що просити в щастя. Подумав та й каже:
- Ти мене тут зачекай, а я піду додому пораджуся зі своїми дітьми.
Погодилося щастя. Вітром полетів, птахом полинув додому дідусь, розповів усе та й просить поради.
Кожен пропонує своє.
- Бери худобу, без худоби не проживеш, - каже дружина.
-Ні, — кажуть сипи. — Проси землю, без землі не обійдешся.
- Хіба то життя без гарного одягу? Одяг проси, - наполягають дочки.
Наприкінці запитали в найменшого хлопчика, дідусевого онука.
- Проси краще злагоди, дідусю. Тяжко жити, коли й нема, — каже хлопчик.
- Добра твоя порада, - зрадів дідусь.
Зрештою й усі зійшлися на тому. Знову пішов дідусь тими ж слідами та й став під деревом.
- Слухай, щастя, нічого нам не треба. Хай буде тільки злагода в домі, — сказав він.
- Гей, дідусю, де злагода, там мушу бути і я. Доведеться мені повертатися, — сказало щастя і повернулося до дідусевої оселі.
З того часу дідусева родина живе дружно й щасливо.