Предмет: Литература, автор: vikavolochay49

есе: людяність завжди перемагає зло та насильство​

Ответы

Автор ответа: rekiro8
1

Ответ:

Людяність-це одна з найголовніших рис характеру, як би це банально не звучало, але ж це одне з наших відмінностей від тварин. У людяність входить відразу декількох позитивних рис характеру: співчуття, доброта, розуміння ... Людяність вбиває на корені всі наші жахливий думки, які могли б не просто перекреслити наше життя, а й життя інших. Але на жаль деякі люди змогли перемогти свою людяність і їх страшна сутність виходить на руду. А, війна - це можливість проявити себе по настоящіму цих людей. Але я все ж таки сподіваюся, що цих людей буде стає все менше, і менше. І вони не встигнуть ні кому нашкодити!

Объяснение:

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: astrizhenkov
чому нас вчить оповідання

ІВАН ПІДКОВА

Було колись — в Україні

Ревіли гармати;

Було колись — запорожці

Вміли пановати.

Пановали, добували

І славу, і волю;

Минулося — осталися

Могили на полі.

Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацькеє біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять.

Свідок слави дідівщини

З вітром розмовляє,

А внук косу несе в росу,

За ними співає.

Було колись — в Україні

Лихо танцьовало,

Журба в шинку мед-горілку

Поставцем кружала.

Було колись добре жити

На тій Україні...

А згадаймо! Може, серце

Хоч трохи спочине.

Чорна хмара з-за Лиману

Небо, сонце криє.

Синє море звірюкою

То стогне, то виє.

Дніпра гирло затопило.

«Ануте, хлоп’ята,

На байдаки! Море грає —

Ходім погуляти!»

Висипали запорожці —

Лиман човни вкрили.

«Грай же, море!» — заспівали,

Запінились хвилі.

Кругом хвилі, як ті гори:

Ні землі, ні неба.

Серце мліє, а козакам

Того тілько й треба.

Пливуть собі та співають;

Рибалка літає...

А попереду отаман

Веде, куди знає.

Похожає вздовж байдака,

Гасне люлька в роті;

Поглядає сюди-туди —

Де-то буть роботі?

Закрутивши чорні уси,

За ухо чуприну,

Підняв шапку — човни стали.

«Нехай ворог гине!

Не в Синопу, отамани,

Панове молодці,

А у Царград, до султана,

Поїдемо в гості!»

«Добре, батьку отамане!» —

Кругом заревіло.

«Спасибі вам!»

Надів шапку.

Знову закипіло

Синє море; вздовж байдака

Знову похожає

Пан отаман та на хвилю

Мовчки поглядає.