РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ ТА СПОРТУ!?
Ответы
Ответ:
Объяснение:
Історія медицини як галузь науки на землях України пройшла складний і важкий шлях.
Описання в літописах діянь монахів-лічців Агапіта, Пантелеймона, Феодосія та інших можемо вважати одними з перших зачатків для пізніших «словників українських лікарів», подібні описання перших лічців-лікарів становлять початки всесвітньої історії медицини. Матеріали до історії народної медицини, монастирської, козацької, цехової медицини знаходяться в давніх рукописах і першодруках.
Наприкінці ХІХ ст. відомим на українських землях істориком медицини став Савелій Григорович Ковнер (1837-1896, уродженець м. Вільна). Він вчився в рабинській школі, був викладачем єврейського училища, опісля закінчив Університет св. Володимира і став земським лікарем, працював довгий час у м. Ніжині, згодом у Києві. Знав багато мов, в тому числі стародавніх, підготував основані на першоджерелах фундаментальні праці із всесвітньої історії медицини. В тодішніх умовах формування історії медицини на землях підросійської України відбувалося в полі розвитку російської науки. Видатним істориком медицини в Галичині був професор Львівського університету Вітольд Зємбіцький (1874–1950, уродженець Львова), завідувач кафедри історії і філософії медицини. Після закінчення медичного факультету у Львові він працював у клініці внутрішніх хвороб, протягом року перебував у закордонних клініках Цюриху, Страсбургу і Парижу. Він відзначався високою ерудицією, заснував часопис «Боротьба за здоров`я» (1917), опублікував багато праць з історії медицини, видав низку бібліографічних та біографічних праць, був редактором «Польської лікарської газети», співавтором «Польського біографічного словника», автор понад 500 публікацій. Важливий етап становлення української історії медицини пов’язаний із формуванням новітньої української медицини в Галичині за влади Австро-Угорщини. Вже із зародженням перших українських медичних видань і організацій (кінець ХІХ ст.) з`явилися історичні описання різних проблем медицини, окремих захворювань, способів лікування та попередження недуг, з’явилися перші українські новітні медико-історичні публікації. В опублікованих у Львові працях Євгена Озаркевича (1861-1916) подані перші відомості з історії вивчення та профілактики інфекційних недуг (починаючи від Гіпократа); Володимир Щуровський (1890-1969) – шеф санітарної бригади Українських Січових Стрільців, пізніше лікар Української Галицької Армії, опублікував спогади про медицину в УГА; Володимир Білозор (1890-1969) – лікар Українських Січових Стрільців та УГА, командант шпиталю в Кам’янці-Подільському, опублікував нариси про медичну службу в роки Визвольних змагань. Максим Музика (1889-1972) – згодом професор-мікробіолог, у 1920 р. опублікував велику статтю “Розвиток медичної науки і літератури на Україні в 1917-1918 рр.”. Розпад Російської імперії приніс Україні на деякий час визволення від російського поневолення, настав бурхливий розвиток української медицини, що почався в період УНР і продовжувався протягом десятиріччя «українського відродження». В цей час багато зроблено для розвитку новітньої української історії медицини. Першим великим медико-історичним дослідженням цього часу є обширна стаття Овксентія Васильовича Корчака-Чепурківського (1857-1947) “Основні етапи будування та розвитку вищої медичної школи у Києві за перше десятиліття Радянської влади на Україні”. Автор – видатний український гігієніст та демограф, професор соціальної та загальної гігієни Київського медичного інституту, один із засновників Української Академії Наук і перший серед медиків академік – дійсний член ВУАН (1921), тісно співпрацював з Михайлом Грушевським. В роки Української національної революції був в числі організаторів медичного факультету Українського державного університету, став його деканом, за Директорії був другим Міністром народного здоров’я і опікування України (1919). О.Корчак-Чепурківський відважувався в той час писати про розвиток української національної вищої школи та реалізацію національної ідеї, роль національних принципів, про русифікаторську політику центру і владних структур. Окремі матеріали з історії української медицини публікували в 20-30-ті роки ХХ ст. українські лікарі-практики, військові лікарі, науковці. Олександр Митрофанович Пучківський (1881-1937, уродженець Чернігівщини), засновник і завідувач кафедри оториноларингології Київського медичного інституту (1921–1937), засновник першої української наукової школи оториноларингологів, видатний український вчений світової слави (розстріляний більшовиками у 1937 р.)