Колоніальний поділ світу на початку XX ст.
Ответы
Ответ:
Другий період колоніалізму, як ми вже говорили, пов’язаний з промисловим переворотом, тобто з появою в Європі, насамперед в Англії, механізованої промисловості.
Дві основні риси відрізняють його від попереднього:
перехід до широких територіальних захоплень;
намагання освоїти країни Азії як ринки збуту європейських товарів і джерел промислової сировини.
Ці два напрямки політики пов’язані один з одним, хоча і не жорстко. Територіальні володіння, підкорення населення – найбільш логічні способи забезпечити доступ на відповідні ринки. Але боротьба за території почалася з середини ХVІІІ ст., коли не відбулася промислова революція навіть у Англії, коли у розпорядженні європейців ще не було товарів, які могли б пробитись на азіатські ринки. Тоді території були потрібні головним чином для отримання позаекономічними методами (податки) засобів, необхідних для збереження попереднього характеру торгівлі зі Сходом (вивіз товарів звідти).
Доля майбутніх колоній вирішувалася в основному не у війнах з місцевими державами, а в ході суперництва між європейськими державами. Доля Індії, наприклад, вирішувалася у війнах між Нідерландською і Англійською Ост-Індськими компаніями, а потім – у війнах останньої з Францією. Доля Індонезії і ряду інших територій теж визначалася в ході англо-голландських війн 1652 – 1654, 1665 – 1667 і 1672 – 1674 рр. вони привели до майже повного витіснення голландців з Індії, але залишили їм свободу дій в Індонезії. В ході наполеонівських війн англійці захопили у голландців Цейлон (1796 р.), Капську колонію (1798 р.), Яву (1811 р.), яку потім повернули.
Найбільш значні етапи англо-французької боротьби – війна за австрійський спадок (1740 - 1748) і Семирічна війна (1756 – 1763). В ході останньої Англія перемогла Францію і стала єдиним серйозним претендентом на завоювання Індії. В ході тієї ж війни вона зуміла підкорити Бенгалію (1757 – 1764 рр.) і встановити панування над Перською затокою.
Потім настав час війн з індійськими державами. В результаті чотирьох війн (1767 – 1769, 1780 – 1784, 1790 – 1792, 1799 рр.) Компанії вдалося розгромити Мейсур – найсильнішого противника в Південній Індії. Три війни знадобилося, щоб знищити Маратхську конфедерацію (1775 – 1782, 1803 – 1805, 1817 – 1819 рр.), яка до цього домінувала у Центральній і Північній Індії.
В першій половині ХІХ ст. англійці завершили завоювання Індії, вони приєднали Ассам (1826 р.), Синд (1843 р.), Пенджаб (1845, 1849 рр.). були зроблені спроби розширити володіння і вийти за межі Індії: вдалі по відношенню Бірми (війни 1824 – 1826, 1852 – 1853 і 1885 рр.) і не вдала по відношенню Афганістану (1838 – 1842, 1878 – 1880, 1919 рр.).
Почали створюватися і інші колоніальні імперії. Голландія поступово підкорила майже всі острови Індонезії, які стали з тих пір називатися Нідерландською Ост-Індією. Франція в 1830 р. захопила Алжир, чим поклала початок колоніальному поділу Африки.
Завоювання здійснювалося не стільки руками європейців, скільки при допомозі місцевих жителів, яких колонізатори наймали, озброювали, навчали європейським методам ведення бойових дій і кидали проти армій місцевих правителів. Цілий ряд східних держав були при цьому знищені, інші попали в повну залежність від колонізаторів. І, на кінець, треті, хоч і зазнавали поразок і поступово попадали в так звану напівколоніальну залежність, зберегли суверенітет і деякі можливості самостійного розвитку.
Територіальні захоплення привели до різкого збільшення прибутків колоніальних режимів від збору податків і мит, які стали перевищувати витрати на управління. Колонії давали засоби для нових військових операцій і дозволяли отримувати "колоніальну данину" не тільки окремим купцям, а і всій метрополії.
Найбільш суттєвою рисою світової економіки ХІХ ст. стало швидке розширення зовнішньої торгівлі та зміна її балансу. Перший етап промислового перевороту полягав у виникненні фабрик, машинної промисловості, спочатку тільки легкої, насамперед текстильної. І це серйозно змінило співвідношення економічного потенціалу метрополій і колоній. Метрополії отримали можливість запропонувати населенню залежних від них країн свої товари.
В цей же період європейські колоністи зрозуміли, що вони можуть "завоювати" країни без військових експедицій, тільки своїми товарами, отримуючи із них прибуток, не втручаючись у внутрішнє життя. Для цього достатньо було нав’язати країні договір, який звільняв європейські товари від мит, давав європейським бізнесменам у східній країні право непідсудності місцевим судам.
Так виник стан, який іноді називається "напівколоніальною залежністю". У неї попали Османська імперія і Іран, після "опіумних" війн – Китай, а з 1853 р. – Японія. Але останній вдалося дуже скоро від залежності звільнитися і навіть прийняти участь у поділі світу між державами уже в кінці ХІХ ст.