Предмет: Українська мова, автор: vovaklochkov2018

ДАЮ 50 БАЛЛОВ ЗА ПРАВИЛЬНЫЙ ОТВЕТ!!!
Сочинение по украинскому языку, объем- 2,5 страницы! Тема: І чужому научайтесь,і свого не цурайтесь...

Ответы

Автор ответа: spytnik561
1

1. Тарас Шевченко – патріот своєї країни, геній українського народу. В своїх творах він часто згадував свою Батьківщину,постійно мріяв про її незалежність та свободу. Куди б він не їхав і де б не жив, Шевченко завжди згадував своє рідне село та рідні місця та прагнув швидше повернутися додому. Його любов до країни, туга та печаль на чужині висловлені в багатьох творах. Коли поет був в Петербурзі, у нього виникали картини рідного краю, він постійно згадував вишневі садки та українські народні пісні.

Всі свої спогади та свої почуття він відтворив у своєму невеличкому вірші “Садок вишневий коло хати”. Автор цього твору незвичайно гарно описує природу та красу свого рідного краю. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як твори допомагають його Батьківщині. Для поета Україна – це щось таке рідне та ніжне, ніби його рідна ненька, ніби мати для своїх дітей. Він був упевнений,що Україна згодом стане вільною, незалежною, а люди- кріпаки вже будуть вільними. Шевченко ненавидів панів та мріяв про те,щоб над ними настав страшний суд.

Любов та віра у світле майбутнє українського народу допомагали йому вистояти та перенести різні жахливі моменти в своєму житті. В одному зі своїх творів,а саме “І мертвим , і живим.. “ Шевченко закликає людей “не цуратися свого”, автор хоче донести свою думку про те,що добре знати щось чуже, але свого цуратися не треба:

"Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь."

Також в своєму творі “Кавказ “ автор закликає людей, боротися за свої права та за свою Батьківщину:

"Борітеся - поборете,

Вам Бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!"

Минуло багато часу, але поезії Шевченка і зараз дивують та зачаровують людей,вчать синівської любові до своєї країни та любові до матері-України. На мою думку поет був віданний своїй країни, своєму народу та не уявляв свого життя без неї. Тарас Шевченко зробив багато чого для своєї країни та для нас, для наших наступних поколінь, щоб наша країна була вільною та незалежною та для того, щоб ми не були кріпаками та поневоленими людьми.

2.

Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь,-казав колись Т.Шевченко.Він любив свій край,традиції та обряди,був справжнім патріотом і при цьому завжди пізнавав щось нове.Я вважаю,що така позиція дуже правильна.Не треба цуратися свого,рідного...Треба поважати свою країну та її традиції,та при цьому вчитися та пізнавати щось нове.Ніколи не треба зневажати рідний край,тому що зневажаючи Батьківщину,ти зневажаєш насамперед себе.Проте і до чужої сторони,до чужих традицій та культури треба ставитися з повагою та цікавитись цим.Тож вчися дитино,бо вчитися треба...


vovaklochkov2018: Ты уверен что это правильное сочинения?)
spytnik561: Добавил второе.
vovaklochkov2018: Если это действительно правильно. То от всего сердца спасибо!
spytnik561: Да, пиши лучше второе, хотя первое тоже подходит, но там больше про Украину и патриотизм Шевченка.
spytnik561: Не за что, удачи)
Похожие вопросы
Предмет: Русский язык, автор: elenaorexova8
Предмет: Русский язык, автор: Magdalene

Пожалуйста, помогите определить проблему текста и придумать аргумент по этой теме.

Утром на следующий день он подошел к Дону против хутора Татарского. Долго смотрел на родной двор, бледнея от радостного волнения. Потом снял винтовку и подсумок, достал из него шитвянку, конопляные хлопья, пузырек с ружейным маслом, зачем-то пересчитал патроны. Их было двенадцать обойм и двадцать шесть штук россыпью.

У крутояра лед отошел от берега. Прозрачно-зеленая вода плескалась и обламывала иглистый ледок окраинцев. Григорий бросил в воду винтовку, наган, потом высыпал патроны и тщательно вытер руки о полу шинели.

Ниже хутора он перешел Дон по синему, изъеденному ростепелью, мартовскому льду, крупно зашагал к дому. Еще издали он увидел на спуске к пристани Мишатку и еле удержался, чтобы не побежать к нему.

Мишатка обламывал свисавшие с камня ледяные сосульки, бросал их и внимательно смотрел, как голубые осколки катятся вниз, под гору.

Григорий подошел к спуску, задыхаясь, хрипло окликнул сына:

— Мишенька!.. Сынок!

Мишатка испуганно взглянул на него и опустил глаза. Он узнал в этом бородатом и страшном на вид человеке отца…

Все ласковые и нежные слова, которые по ночам шептал Григорий, вспоминая там, в дубраве, своих детей, сейчас вылетели у него из памяти. Опустившись на колени, целуя розовые холодные ручонки сына, он сдавленным голосом твердил только одно слово:

— Сынок… сынок…

Потом Григорий взял на руки сына. Сухими, исступленно горящими глазами жадно всматриваясь в его лицо, спросил:

— Как же вы тут?.. Тетка, Полюшка — живые-здоровые?

По-прежнему не глядя на отца, Мишатка тихо ответил:

— Тетка Дуня здоровая, а Полюшка померла осенью… От глотошной. А дядя Михаил на службе…

Что ж, и сбылось то немногое, о чем бессонными ночами мечтал Григорий. Он стоял у ворот родного дома, держал на руках сына…

Это было все, что осталось у него в жизни, что пока еще роднило его с землей и со всем этим огромным, сияющим под холодным солнцем миром.