Question

Прошу сделать. Времени нет.​

Answer 1

от болезней сердца и страха. Собака была отозвана, и она поспешила прочь в болото. Было бы невозможно возбудить дело против настоящего убийцы. Его единственным помощником был тот, который никогда не мог его отдать. Обе женщины с подозрением относились к Стэплтону, но обе находились под его влиянием, поэтому ему было нечего бояться их. Позже доктор Мортимер рассказал ему все подробности о прибытии молодого сэра Генри. Первой идеей Стэплтона было убить его в Лондоне. Он не доверял своей жене с глаз долой после того, как она отказалась помочь ему поймать старика. И он отвез ее в Лондон. Он заткнул ее в ее гостиничном номере; затем он надел ложную бороду и последовал за доктором Мортимером на Бейкер-стрит, на вокзал Ватерлоо и в гостиницу Нортумберленд. Его жена не смела предупредить человека, которого она знала, чтобы быть в опасности. Но, в конце концов, она вырезала слова, чтобы сформировать сообщение, и отправила его сэру Генри Стэплтону, чтобы найти собаку на дорожке сэра Генри. Но первый ботинок не был надет, и поэтому был бесполезен. Он вернул его и украл другого. Это стремление украсть старый ботинок доказало, что мы имеем дело с живой собакой, для которой что-то, что было надето, должно обеспечивать запах владельца. Чем более странным и бессмысленным кажется событие, тем ближе оно должно рассматриваться. Тот самый момент, который, кажется, усложняет дело, часто тот, который, если его исследовать с научной точки зрения, проливает свет на него. Затем у нас был визит от наших друзей на следующее утро. Стэплтон последовал за ними в такси. Когда он понял, что я взялся за дело в Лондоне, он увидел, что у него там нет шансов. Он вернулся в Дартмур. Когда я исследовал бумагу, на которой были напечатаны слова, я держал ее очень близко к глазам. При этом я заметил приятный запах, который предполагал присутствие леди. Мои мысли уже начали поворачиваться к Степлтонам. Так что я был уверен насчет собаки и догадался о преступнике, еще до того, как мы

Answer 2

Ответ:

від хвороб серця та страху. Гончак був відкликаний і поквапився до Міре. Зробити справу проти справжнього вбивці було б неможливо. Його єдиним помічником був той, хто ніколи не міг його віддати. Обидві жінки підозріло ставились до Стейплтона, але обидві опинилися під його впливом, тому йому мало чого боятися від них. Пізніше доктор Мортімер розповів йому всі подробиці про приїзд молодого сера Генрі. Першою ідеєю Стейплтона було вбити його в Лондоні. Він не довіряв дружині з поля зору, коли вона відмовилася допомогти йому в пастці старого. Тож він відвіз її до Лондона. Він зачинив її у своєму готельному номері; потім він надягнув помилкову бороду і пішов за доктором Мортімером до Бейкер-стріт, до станції Ватерлоо та до готелю Нортумберленд. Його дружина не наважувалася попередити чоловіка, якого вона знала, що загрожує небезпекою. Але врешті-решт вона вирізала слова, щоб сформувати повідомлення, і надіслала його серу Генрі Стейплтону, мав мати якийсь предмет одягу, щоб встановити гонця на слід сера Генрі. Але перший черевик не носили, і так було марно. Він повернув її та вкрав ще. Це занепокоєння викрасти старий черевик показало, що ми маємо справу з живою собакою, для чого щось, що носили, повинно забезпечити запах носія. Чим дивнішою і безглуздішою здається подія, тим уважніше її слід розглядати. Сам момент, який, здається, ускладнює справу, часто є тим, який, якщо буде науково вивчений, буде кидати на нього світло. Тоді ми мали візит у наших друзів наступного ранку Степлтон пішов за ними в кабіну. Коли він зрозумів, що я взявся за справу в Лондоні, він побачив, що шансів для нього там немає. Він повернувся в Дартмур. Коли я оглянув папір, на якій застрягли надруковані слова, я тримав її дуже близько до очей. При цьому я помітив приємний запах, який підказував присутність дами. Вже мої думки почали повертатись до Степлетонів. Тож я був певний про гончака і навіть здогадувався про злочинця