Вишиванка і шаровари українцю не до пари переказ допоможіть будь ласка
Ответы
Ответ:
текст
Объяснение:
Вишивана сорочка — дуже важливий елемент одягу в українця. Тут, здається, ніхто не заперечуватиме. І сьогодні в українських містах та селах часто можна стрінути людину у вишиванці, навіть у будень, не кажучи вже про свята. На Хрещатику в дні, коли Олег Скрипка проводить свою «Країну мрій», від вишиванок аж в очах мерехтить. Чоловіки, жінки, хлопчаки і дівчатка, всі гордо носять кожне свою сорочину, крадькома окидаючи оком інших: ану ж бо, а в нього яка? Ні, моя таки краща, пишніша, багатша. Хоча онде теж непогана.
Й водночас, як Інь і Янь, як противага й доповнення у свідомості народній існує поняття шароварів. Тих козацьких широченних штанів, котрі волочились по землі краями холош, заправлених у чоботи. На полотнах історичної тематики шаровари часто зображують у червоному кольорі, хоча історики стверджують, що насправді козаки носили одяг скромніших відтінків. Але, попри все, пригадай–но, читачу, коли ти востаннє зустрічав чоловіка в шароварах — не на фольклорному святі, не на концерті в Будинку культури, а в реальному житті.
Ось тут і стримить зерно проблеми: чому ретельно зберігши і плекаючи надалі культуру вишиваної сорочки, український народ зрікся шароварів? Чому розірвався прадавній дует, зруйнувався досконалий комплекс одягу.
Перша відповідь лежить на поверхні. Це — поділ на «верх» і «низ». Шаровари, як відомо, зігрівали тіло чоловіка нижче пояса. А саме цю частину корпуса, згідно з релігійною та побутовою мораллю, вважали нечистою, відповідальною за вельми прозаїчні життєві функції. Мода змінюється не тільки з волі Вів’єн Вествуд чи Даші Шаповалової, інколи й раціональні чинники також спрацьовують. Шаровари навряд чи були найзручнішим одягом, пересуватися в них, та ще й брати участь у сутичках було, мабуть, не завжди комфортно. Але наші предки з крайнощів у крайнощі не кидалися, і панталонів в обтяжку на зміну шароварам одягати не поспішали. Середній українець узагалі в одязі достатньо консервативний. І тому щойно згадані панталони також лишились атрибутом костюмів шляхти та поміщиків позаминулого сторіччя.
Окрім того, шаровари — це не вишиванка. Саме так, у найпрямішому значенні цих слів. Вишивані шаровари можна собі уявити хіба що в страшному сні. Штани несли іншу життєву функцію. Вишивка ж сама по собі — це не тільки прикраса, це таємне послання нащадкам, це код, спрямований крізь віки у вічність — так вам скаже навіть фольклорист–початківець, не кажучи вже про академіків. А на шароварах були очкур і матня, проте не було ніякого коду. Бо з шароварами все було просто, ясно й зрозуміло. І з ними, і з їхнім вмістом.
Тоді як вишиванка — це пісня. Один із найпрекрасніших текстів Дмитра Павличка — «Два кольори». Пригадає кожен: «Сорочку мати вишила мені червоними і чорними нитками». Хто з нас не пускав крадькома сльозу під звучання цього шедевра? «Мені майнула в очі сивина, та я нічого не несу додому. Лиш згорточок старого полотна. І вишите моє життя на ньому». Життєві маршрути можна вишити на сорочці, на штанях — ніколи! Новочасні модниці ходять у джинсах, прикрашених стразами від Сваровскі, але ті блискітки до космічного коду мають такий самий стосунок, як три зірки на етикетці паленого коньяку до сузір’я Великої Ведмедиці.
Утім усе змінне в цьому світі, й лише змінність незмінна, казали давні мудреці. П’ятиразовий олімпійський чемпіон Мюнхена 76–го Марк Спітц усі свої запливи вигравав у синьо–червоних плавках, прикрашених зірками й смугами. А тепер спробуймо уявити Олега Лісогора в жовто–синіх плавках із тризубом? Ну ж бо? Ото ж бо й воно! Інша ментальність там, у них, за океаном.
Та, певно, ніхто особливо не здивується, коли наступної весни, чи через рік, чи через п’ять шаровари раптом повернуться, виринуть з історичного небуття, набувши якоїсь нової форми — наприклад, широченних, спеціально непрасованих джинсів чи вельветових штруксів. Спершу їх одягнуть рафіновані модники, хореографи, перукарі та артисти балету. Далі підтягнуться спортсмени, бо вони ніколи задніх не пасуть. А через якийсь час, дивись, і пересічний громадянин долучиться. Замітав же він тротуари кльошами у такі ще не дуже далекі 70—80–ті роки минулого сторіччя. Та й кажуть при нагоді мудрі англійці Newer say newer. Ніколи не кажи ніколи. Тож чекаймо повернення шароварів! Вони ж бо ближчі до тіла. Бо свої.