Question

осінні місяці чому мають такі назви

Answer 1

Вересень    Назва першого місяця осені філологи пов’язують з вересом – рослиною,   поширеною майже на всій території України. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але саме у вересні рожево-бузкове суцвіття вересу найпишніше вкриває соснові бори, торф’яники та піщані пагорби.    Сучасна офіційна назва вересня набула в Україні сталого вжитку відносно недавно – на початку ХХ століття. Доти  кожний регіон мав   свою „домашню” назву. У давньоруській мові зустрічається „офіційна” назва – „руєн”. Паралельно з руном уживалася й назва – „зарев”.  Ці назви, на думку мовознавців, походять від жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя). У книжній мові періоду Київської Русі зустрічається також назва „варєснець”, яка також пов’язана з вересом.      На західноукраїнських землях відомими є назви „маїк” (починають маятися, тобто зеленіти ранні сходи озимини) і „сівень” – пора масового висівання збіжжя.     Проте у переважній більшості європейських мов вживається латинська назва – „сентембер”, що означає сьомий, адже у Давньому Римі цей місяць і справді був сьомим, оскільки річне літочислення брало свій початок з березня.  З прийняттям нового, григоріанського календаря, в якому початок нового року було перенесено на січень, назву місяця залишили старою.      Із середини вересня починається масовий відліт птахів у вирій. Колись, побачивши у небі ключ журавлів, наші пращури приказували: „Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!” При цьому загортали в хустинку грудочку землі і тримали її до весни. Весною, побачивши перший журавлиний ключ, землю закопували на полі чи городі, щоб весна була щедрою і буйною.      Кожний місяць має свої головні дні. Для вересня таким днем є 14 вересня – день Семена, початок справжньої осені. „Хто не посіє до Семена, в того життя буде злиденне”, –  мовить народне прислів’я. Саме до цієї дати селяни поспішали посіяти озиму пшеницю.     Від цього дня ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими. Бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі.     Від „Семена” починали копати картоплю. У полі чи городі розкладали вогнище, пекли картоплю з нового урожаю, їли і гріли руки – „щоб не мерзли взимку”.     Існувало вірування, що в цей день горобці злітаються в очерет і там їх чорти міряють на мірки: все, що в мірці – чортове, а поза міркою – людське. Тому, мовляв, після „Семена” горобців по селах стає менше.     Із „Семеном” пов’язували  і початок церковного року, який широко відзначали ще у XVIII столітті у Києві та його околицях.