Предмет: Русский язык, автор: dognyov

Пожалуйста помогите. Времени мало максимум час дам 20 баллов

Приложения:

Ответы

Автор ответа: 7803084Nik

0

О поездке в горы говорили восторженно
В читальном зале попросили соблюдать тишину.
Они скажут о вашей просьбе.
Приносили газеты утром.
Сообщили о наводнении в Приморье.

dognyov: Можете ещё 15 написать пожалуйста

dognyov: ????

7803084Nik: Мне в школу уже надо идти

Предыдущий вопрос

Следующий вопрос

Похожие вопросы

Предмет: Французский язык, автор: oliajitniak

Запитання 1. Nous (décorer) l'arbre de Noël ensemble. a) avez décoré в) avons décoré c) a décoré Запитання 2 Hier, tu (dessiner) un beau portrait. a) a déssinée B) a déssiné c) as dessiné Запитання 3 Nous (partager) la galette. a) ont partagé в) avons partagé c) ai partagé Запитання 4 Ils (diner) avec nos amis. a) a dîné B) ont dînée c) ont dîné Запитання 5 Vous (partager) la galette pour la fête des rois? a) avons partagé в) a partagé c) avez partagé Запитання б Avant-hier, Zoé (regarder) un film intéressant. a) as regardé в) ai regardé c) a regardé Запитання 7 Il (choisir) un livre. a) a choisi в) ai choisi c) as choisi Запитання 8 Vous (grandir) cette année. a) ai grandi B) as grandi c) avez grandi Запитання 9 Ils (dormir) jusqu'à 10 heures. a) ont dormie B) a dormi c) ont dormi Запитання 10 Ma sœur (sentir) les roses. a) a senti B) ont senti c): as sentiПОМОГИТЕ

1 год назад

Предмет: Математика, автор: sonyagalina843

7 (x+2/3)+1/3=4(x+1/3)= расписать как уровнение срочно

1 год назад

Предмет: География, автор: perovakatja2021

8. Середня солоність на поверхні Чорного моря становить:
А 22 – 23 ‰; Б 19 – 20 ‰; В 13 – 14 ‰; Г 17 – 18 ‰.

1 год назад

Предмет: Математика, автор: Аноним

2. Вычислите:
а) 93,02 - 0,1
b) 5,4 -4
c) 2,3 - 3,85
d) 0,7 : 100
е) 1,4 : 0,01
f) 36,4 : 4
g)0,39 : 2,6

7 лет назад

Предмет: Українська мова, автор: kachhh30

ПОМОГИТЕ ПОЖАЛУЙСТА ОЧЕНЬ СРОЧНО

ВИПИСАТИ З ТЕКСТА РЕЧЕННЯ ЗІ СПОЛУЧНИКАМИ І написати який сполучник ( сурядності чи підрядності)
Ось текст:
Полонені німці зводили цей квартал з любов’ю і розпачем. Спочатку вони тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець чіплявся поглядом і байдуже погиркував: "Шнель, бидлота, шнель!" Вони не любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагідно лягали в руки, не обривали м’язи і не дряпали шкіру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти на околиці Лейпціґа.

Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам’ятаємо, як він клав між грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас, усміхався: "Гут… кіндер… гут". А коли німців повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест, зв’язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і гиркав охоронець.

Місто давно не сердилося на німців, вдови жаліли їх і роздивлялися картки їхніх дружин та дітей, часом приносили щось із одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті всміхалися, дякували, називаючи вдів "фрау".

У Фрідріха теж була фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дурних німецьких пісеньок.

Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав кров’ю. Охоронець замість "шнеляти" простягав йому цигарку і дозволяв лежати під стіною.

Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли — сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху, так що самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.

Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.

— Бидлота, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.

Коли зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.

Осінь видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не квітка, а півсоняха. Я одяглася, вискочила на подвір’я, простягла руку, щоб зірвати, і відсіпнула. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і зв’язаний нами хрест…

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. В рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і запитували:
— Ви не знаєте, де наш тато?..

7 лет назад