Предмет: Українська мова, автор: Іванка15003

Твір на тему
Чому треба берегти хліб чому ми його важаємо святим
Яку людину можна назвати людина з золотими руками.

Ответы

Автор ответа: Nakonechna21
0
Хліб...
Він щодня приходить до нас — рум'яний, теплий, запашний, незрівнянний. А ще має багато імен — бублик, булочка, батончик, рогалик, паляниця, калач, паска, пиріг... І все-таки хліб.
Якщо на столі немає хліба — на ньому чогось не вистачає. Найголовнішого. Бо хліб — то багатство, добробут. Люди ласкаво і шанобливо кажуть про нього: хліб — батечко, хліб — годувальник, хліб — усьому голова. Спрадавна народ наш понад усе цінував хліб, сіль, честь.
Хліб супроводжує нас усе життя — від народження до глибокої старості. У всіх народів він святий. Хліб берегли, на його честь складали гімни, хлібом зустрічали найдорожчих гостей. І щоб був у нас хліб, ми щодня повторюємо слова молитви і мовимо: "Отче наш, хліб наш насущний дай нам днесь". І цю молитву батьки заповідають нам, а ми — нашим дітям. Бо хліб безцінний. Ні робота, ні смерть, ні життя, ні весілля — нічого на світі не обходиться без хліба. Він сильніший за все, смачніший за все, він дорожчий за золото, насущний і святий хліб із нашого поля.
І щоб зорати поле, теж потрібен хліб. І щоб розбити ворога. Щоб перемогти і вистояти. Скрізь хліб, хліб, хліб. А без нього немає ні радості, ні свята, ні самого життя.
Людство знає жахливі роки без хліба, коли вимирали цілі села й міста, цілі місцевості й країни, так що жодній війні і жодній армії й не снилося таке спустошення.
Знати ціну хлібові, вміти його економити, бути бережливими і дбайливими господарями — це головні питання суспільства. Ось чому питання про хліб лишається у нас головним.
Ось таким є він — хліб. Його величність Хліб. То ж давайте ставитися до нього завжди з шаною і повагою. Не шкодуймо дати скибку хліба голодному. Хліб у світі — найголовніше, він — життя. І може, хтось із моїх ровесників стане кондитером чи пекарем і даруватиме людям хліб:
Як їсте ви паляниці,
Калачі смачні їсте,—
Не забудьте уклонитись
Хліборобові за це!
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: losloas7
Відредагувати даний вчителем переказ, стисло передати зміст. УМОЛЯЮ

Спогади далекого дитинства

… До чого ж гарно і весело було в нашому горóді! Ото як вийти з сіней та
подивись навколо — геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною!
А що робилось на початку літа — огірки цвітуть, гарбузи цвітуть, картопля цвіте.
Цвіте малина, смородина, тютюн, квасоля. А соняшника, а маку, буряків, лободи,
укропу, моркви! Чого тільки не насадить наша невгамовна мати.
Город до того переповнявсь рослинами, що десь серед літа вони вже не
вміщалися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися
на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю.
А малини — красної, білої! А вишень, а груш солодких, було. як наїсися,—
цілий день живіт як бубон…
… Збирались ми на косовицю завжди довго. Я лежу на возі. Мене везуть у
царство трав, річок і таємничих озер. До Десни верстов п'ять дуже складної
дороги. Переїхати треба дві великі калюжі з гнилицями, що ніколи не висихали,
два мости, потім знову одну гнилицю, потім два хутори з собаками і село Мале
Устє по вузесеньких кручених вуличках, … і знов понад річкою між осик і дубів, і
вже аж там, над самою Десною, було моє царство.
Пахне огірками, старим неретом волока, хлібом, батьком і косарями, пахне
болотом і травами, десь гукають, і... зразу чую, деркачі й перепілки.
Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси
дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози,
висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. Стрибаю з кручі в пісок до Десни,
миюся, п'ю воду. Вода, ласкава, солодка. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В
кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба.
… Погодою у нас на сінокосі щось, казали, років з півтораста завідувала
ворона. Це була, так би мовити наша фамільна ворона. Вона возсідала коло
нашого куреня на високій сокорині і звідти бачила всіх нас і все, що ми пили, їли,
яку рибу ловили, чи де зарізали деркачика косою чи перепілочку, бачила усіх
пташок у нашім лісі, все чула і, найголовніше, віщувала погоду. Вона бездоганно
вгадувала наближення дощу чи грому ще при безхмарному ясному небі. Один
тільки дядько Самійло не піддавався воронячим чарам.
…Тільки було це так давно, що майже все вже розтануло в далекім мареві
часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві.
Свята, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій.
Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема. Нема ні
таємниць на річках, ні спокою. Ясно скрізь.