Предмет: Қазақ тiлi, автор: Tita200522

история возникновения гороскопа

Ответы

Автор ответа: DmitryPri
2
Пайда болуыТәжірибе жасау гороскопов мақсатында болжау болашақ туындады шамамен V в. до н. э. в Месопотамии, содан начало дәстүр гороскопической астрологии, ал түпкілікті доктрина гороскопической астрологии қалыптасты. II—I ғғ б. э. дейінгі қр эллинистическом Египетте пайда болуымен тұжырымдамасын үйлердің гороскопа. Гороскопическая астрология вытеснила неғұрлым ерте нысаны астрологии — астрологию предзнаменований, тексергеннен кейін көтермейди құбылыстар аспанда, абыздар қиындыққа төтеп бере алды жазбалармен туралы происходившем бұрын осындай құбылыстар және осы мәліметтер негізінде жасаған болжамы, осы жағдай үшін. Классикалық мысал мұндай әдістеменің клинописный текст "Энума Амб Энлиль", датируемый II мыңжылд.Ең көне бірі дошедших күнге дейін гороскопов — клинописный жұлдызнама бірі храмовых вавилонских мұрағаттар қамтитын астрологиялық деректер 29 сәуір 410 ж. б. э. дейінгі Ең көне бірі грек гороскопов — жұлдызнама тәж кигізуін Антиоха Теоса I Коммагенского (7 шілде 62 г. до н. э.) бір бөлігі болып табылатын монументінің тауының шыңында Нимруд-Даг.Әр дәуірдің жұлдыз жорамал изображались әртүрлі тәсілдермен. Ерте месопотамских және грек көздері жоқ графикалық ұсыну аспан жасау кезінде гороскопа; бір ерекшелік — өрескел дөңгелек диаграмма " папирусе бірінші жартысы I ғ. Алғашқы сурет гороскопов кездеседі византийских источниках, жұлдыз жорамал түрінде ұсынылуы шаршы диаграммалар.

Tita200522: можно это перевести на казахский
DmitryPri: я не могу
DmitryPri: так поёдет?
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: rackovskaaangelina

СКЛАСТИ СКЛАДНИЙ ПЛАН ДО ТЕКСТУ:

ТЕКСТ "СОЛОДКІ ІЛЮЗІЇ Й ГІРКІ РЕАЛІЇ, АБО ЧОМУ "НОБЕЛЬ НАС НЕ ЛЮБИТЬ?"


Якщо починати дошукуватися причин того, чому Україна й досі не має свого нобелянта в галузі літератури, напрошується невтішний і трагікомічний висновок: українській літературі пороблено.Українські потуги дістати Нобелівську премію з літератури беруть початок від 1915 року. Саме тоді доктор філософії з Відня професор Йосип Застирець подав на розгляд Нобелівського комітету кандидатуру Івана Франка, назвавши його найбільшим національним поетом свого народу. У 1916 році Каменяра не стало.
Відтоді минуло майже століття, а віз і нині там. Ми, щоправда, уже звикли, що гордитися можна не лише отриманою премією, а бодай номінацією на неї. Саме тому вперто й, не зважаючи ні на що, просуваємо ідею, що Франка могли б нагородити, завадила цьому лише його смерть. Проте це був лише початок штурму Нобелівської премії українськими номінантами.В історії української гонитви за «Нобелем» були ті, хто сам чіплявся за нагороду, наприклад, Тодось Осмачка, який самовисунувся на премію. Але були й такі, що всіляко від неї відхрещувалися. У 1966 році відмовився Павло Тичина. Микола Бажан випередив розгляд своєї кандидатури, надіславши до Шведської академії літератури лист, у якому поет подякував за увагу й честь, якої удостоївся, але відмовився бути номінантом. Мотивував це тим, що його мало знають у світі, та й власні літературні здобутки назвав такими, що не мають права претендувати на премію.Українські нобелівські хроніки продовжив творити Улас Самчук. Проте і йому не судилося стати в один ряд із найвизначнішими літераторами світу. Причиною називають те, що його не рекомендував жоден із нобелівських лауреатів, а це має велике значення. Як усе було насправді — знає тільки сам Бог та члени Шведської академії літератури.
Трагічно обірвалася й наступна спроба піднятися на нобелівський олімп. І, як не сумно, трагічною була не лише ця спроба, а і доля людини, яка стала героєм ще за життя. Йдеться, звісно, про Василя Стуса. Поряд із Іваном Франком, його імʼя найчастіше згадують в списку тих, хто міг принести Україні найвищу літературну відзнаку світу. Кандидатуру Стуса подав до розгляду німецький письменник Генріх Белль у 1985 році. Восени того ж року Стус помер у концтабірній камері на засланні, а посмертно, як відомо, Нобелівську премію не дають.
І ще одним нашим фіаско було висунення на цю премію в 1991 році Олеся Гончара, яке зробила українська діаспора. А 1995 року цю спробу повторив Михайло Наєнко, проте трагічний фатум українських номінантів посприяв тому, що того ж 1995 Олесь Гончар помер. У 2001 Михайло Наєнко також висував на здобуття премії Ліну Костенко. Результати вважаю більш ніж очевидні. У 2008 році лунко прогриміла звістка, що Острозька академія пропонує кандидатуру Юрія Андруховича. Але там само лунко луснула мильна бульбашка, якою виявилася ця новина. Як то кажуть, говорили, балакали, сіли та й забули. Чутки про висунення залишилися лише чутками. Сумно це усвідомлювати, але, попри намагання заявити про себе у світі, усе ж залишаємося на його маргінесах.