Предмет: Русский язык, автор: Tamara098

сочинение на тему письмо маме на фронте
пж очень срочно надо

Ответы

Автор ответа: RoslyakovaLena2
2
Мамочка! Уже шестнадцать лет мы шагаем вместе с тобой по Земле. Как быстро пролетело время, как много мы за эти годы увидели и пережили, мама!

Я помню первый поцелуй, который ты подарила мне - своей новорожденной дочке, помню твои нежные руки, которые умело пеленали меня в первые дни жизни, помню твой мягкий голос, шептавший мне: «Здравствуй, дочурка! С рождением тебя, моё солнышко! »

«Ма.. . ма.... Ма-ма... » С каким трудом далось когда-то это самое первое и важное в жизни моей слово. А первые шаги!. . Маленькая Маринка делала два-три притона и падала. А ты, моя мама, приговаривала: «Ничего, дочь. Поднимайся, топотунья моя. Тебе долгий путь пройти предстоит» . И я вставала и шла дальше. Иду до сих пор. Иду рядом с тобой, мама.

В шестнадцать лет чувствуешь себя уже взрослым человеком, личностью. Я стала такой, какая есть, благодаря твоему вниманию. Стала не «маменькой дочкой» , а твоим «продолжением» . Когда я слышу от кого-то: «Марина вся в мать» , я горжусь этим, поверь мне. Ты научила меня любить ближнего, научила трудиться. Своим примером доказала мне, что есть в жизни настоящая дружба, невыдуманная верность, есть заслуженное счастье.

Родная моя! Я стольким тебе обязана. Не знаю как, но своим материнским сердцем ты всегда чувствуешь, что мне плохо: меня обидели, не заметили, не поняли. Спасение моё в твоих советах, в синих твоих глазах, в твоей чуть грустной улыбке.

Увы, не бывает на Земле идеальных взаимоотношений. И у нас с тобой бывают размолвки. Кажется, и повод-то пустяковый: мусор забыла вынести или магнитофон поёт на всю катушку. Ну, погорячились, вспылили, надулись.. . Зато мириться потом как хорошо! Так что мы с тобой, мама, тоже «золотая пара» .

Бывает так, что у тебя возникают какие-то проблемы. Пока я была маленькая, я ни во что не вмешивалась, только садилась к окошку и тихонько плакала. А теперь, мамочка, я хочу и могу тебе помочь: выслушаю тебя -только расскажи, обниму тебя и поцелую - только не расстраивайся. Хочу видеть тебя всегда улыбающуюся и счастливую. Прошу, не грусти и не плачь.

Я не хочу, чтобы ты старела, мама. Пусть дни рождения приходят и ухолят, пусть годы плюсуются, а ты всё равно не старей. Я буду заваливать тебя роскошными подарками на каждый праздник. Мы будем собираться все вместе за большим столом. А вечерами будем бродить с тобой по городу, ходить в театр и в кино. И всё, о чем ты мечтаешь, будет сбываться. Об этом позабочусь я.

Мамочка, спасибо тебе за всё! Дорогая, милая, любимая, самая красивая! Давай никогда не ссориться и не расставаться! Давай будем жить долго и счастливо! И пусть наступят в твоей жизни дни, когда ты будешь учить первым шагам своих внуков, а потом твой первый правнук скажет тебе неумелым, ещё детским голоском: «Пра.. . пра.... Пра-ба-бу-леч-ка».. .

Будь всегда здорова, милая моя мама! Будь счастлива! И просто - будь! Люблю тебя. Твоя Марина.
Вот сочинение только если хочешь имя измени.
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: Аноним
Визначити тему й основну думку висловлювання!!

Бджола виповзла з вулика, посиділа на його вологій приступці,
вмилася холодною росиною, що скотилася з дашка. Її поманив до
себе запах дикого маку з того боку, звідки сходить сонце. Бджола
поворушила крильцями, просушила їх, на мить розслабилася, торкнулася животом прохолодного порога вулика і рвучко відштовхнулася від нього.
Через відчинені кімнатні двері Катерина відчула: пахне цвітом
дикого маку. Вона згадала, що дикий мак квітує на пригірку
Гетьманського урочища.
Катерина покрадьки винесла з кімнати дерев’яну триногу. Мусила
робити це тайкома, бо її малювання й досі наводило маму на безпросвітний смуток. Вона й досі переконана, що дочку наврочено цим
чаклунським ремеслом.
Квола бджола втрапила в задушливий шлейф нафтового диму, що
валував із гайка (трактористи палили квача, вмоченого в солярку),
задихнулася і впала на цупкий буряковий лист. Тут, на землі, дихати стало вільніше. Бджола знала, що треба перечекати, перетерпіти,
не думати про поразку, коли тобі й отут, під чорним крилом смердючого диму, пахне диким маком. Треба перечекати й летіти далі.
Босими, потрісканими ногами Катерина йшла землею, яку орала й засівала, жала й обшаровувала важкою щербатою сапою, яку любила й проклинала, й знову любила, бо іншого вибору в неї не було. На Катеринине серце зійшла така чиста просвітленість, в одну-єдину мить якої можна навіть покласти голову. Дехто й цілісіньке життя проживе, а не знатиме, що людина може бути ось такою, відчувати себе не результатом з’їденого хліба, сала й борщу, а радісно вистражданим підсумком усього того, що прожили її предки, і заспівом того, що проживуть її нащадки. На маленькому дзиґлику вона сіла біля тоненької стеблинки дикого маку. Катерина ще не знала, для чого знадобиться їй цей предикий мак, у якій картині він зацвіте, але передчувала, що знадобиться
він неодмінно, і його треба намалювати, інакше він приходитиме в
її сни, пахнутиме їй з ранку до вечора. Зараз мак говорив їй своїм запахом: «Бачиш: я цвіту, і тому мені добре, і тому я щасливий, що знову літо, що немає лихих вітрів та граду, що гріє сонце, синіє небо, літають птахи, і мені досить цього для щастя. Я хочу, щоб і тобі було зі мною добре. Дивися на мене
скільки хочеш, бо сьогодні при заході сонця я опаду…» Коли Катерина змалювала червоні пелюстки маку, над її головою
кволо загула бджола. Жінка ледь помітно водила пензликом (їх вона майструє сама), затаювала подих при кожному порухові зап’ястя, — і тому не почула, як бджола сіла на її руку, відпочила, а потім по ковзкій гілочці переповзла на полотно. Тепер Катерина її побачила, і рука її завмерла, щоб випадково не
струсити бджолу на землю. Вона звелася на засиджені ноги, перенесла бджолу на мак, постежила, як та ворушиться, махає крильцями і соває хоботком по денцю макової чашечки.
Катерина знову присіла на стільчик, розмішала цяточку фарби на уламку скла, а коли звела погляд на полотно, — бджола вже сиділа на змальованій квітці й запопадливо рилася в пелюстках. Жінка знову перенесла бджолу, а тоді рішуче зняла рамку з полотном із дерев’яної триноги (За В. Яворівським).
Предмет: Алгебра, автор: umuhanumguseynova