Предмет: Українська мова, автор: 0669807739

мне надо написать сказку с диалогом

Ответы

Автор ответа: ЦарьПомощник
0
В одном далеком-далеком городе жили-были старик со старухой. У них не было богатства, но была крепкая семья. Одна дочка, но какая красавица! И вот, в один момент старик спрашивает бабку:
- Бабка-бабка, а когда у нас внуки-то появятся? Скоро помирать, а их все нет! — Дед приподнимает руку и смотрит по сторонам.  
- Да, действительно,  пора бы. Да вот только  дочка не хочет. Говорит, что они появятся когда придет время... — Бабка задумчиво поднимает глаза.
- Когда придет время,  я только в гробу смогу перевернуться! — Возмущено фыркает дед.
- Ну,  что же тут поделать... Нам ее не заставить. Упрямую мы, конечно вырастили дочку. — Бабка вспоминает себя в молодости: такой же красивой, молодой, упрямой, возможно даже грубой.
- Да, тут точнее не скажешь. — Вдруг деда словно молнией ударило: ему  в голову приходит замечательная идея, которую нужно непременно воплотить в жизнь.
- А давай заведем цветок...? С ним будет гораздо проще! — Предлагает старец и медленно, но стараясь побыстрее идет в чуланчик.

Возвратился он с пакетиком, на котором коряво было написано: "Красная роза"
- Такая устроит? — Спрашивает дед, а счастливая бабка кивает.
Посадил старик розу, а она росла. Росла не по дням, а по часам. И вскоре, через несколько недель роза, ставшая необыкновенно большой  превратилась в юную, "пламенную" красавицу. 
Старик со старухой удивились, но оставили ее у себя, как новую дочку. Души в ней не чаяли.

Вот и сказочки конец, а кто читал - молодец! ;)
Похожие вопросы
Предмет: Литература, автор: Аноним
ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: Літературна гра «Відгадай літературного героя>> 1. "...їй не було ще й сімнадцяти, коли парубки хором проголосили, що ліпшої дівчини не було ще ніколи і вже більше не буде у селі. Вона мала свіже, живе в дитячій юності обличчя із сяючими чорними очима і невимовно приємною посмішкою, здатною запалити душу..." 2. "Незважаючи на невисокий зріст, ширину він мав вагому. До того ж його шаровари були настільки широкі, що, який би великий не робив він крок, ніг не бачили, і здавалося, - винна бочка рухалася вулицею. Можливо, саме це дало привід прозивати його Пузатим". 3. "...Вузенька, безперервно вертлява мордочка закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п'ятачком; ноги були тонкі... У нього висів хвіст, такий гострий і довгий, як мундирні фалди; лише хіба що по козлячій бороді під мордою, по невеликих ріжках, які стирчали на голові, та ще що був не більшим від сажотруса, можна здогадатися, що він не німець, не губернський чиновник, а просто..." 4. "Силач і парубок хоч куди, який чортові був більш гидкий, ніж проповіді отця Кіндрата. У вільний від справ час він малював і вважався найліпшим живописцем у всій окрузі..." 5. "Вона мала від народження не більше сорока літ. Була ні гарна, ні погана із себе. Але ж уміла зваблювати найбільш поважних козаків. Вона кланялася всім, а кожен думав, що йому одному". 6. "...Коваль побачив перед собою невисоку на зріст жінку, дещо навіть повну, напудрену, з голубими очима, яка велично посміхалася і, здавалося, вміла підкоряти собі все".​