Предмет: Українська мова, автор: speak1979

твір опис мое улюблене місце в школі?

Ответы

Автор ответа: juliapivovar
5
Обери якесь одне місце і підлаштуй під себе!

Зараз школу можна назвати моєю другою домівкою. Вона займає значне місце у моєму житті. Саме школа здебільшого визначає мій розклад дня, те, чим я займаюся. Саме у школі я зустрічаю друзів-однокласників, зі шкільних уроків узнаю багато нового та цікавого.

Моя школа не нова, їй вже більше двадцяти п’яти років. Це триповерхова світло-сіра будівля у формі прямокутника. Молодші класи розміщені на першому та другому поверсі, а старшокласники вчаться на другому та третьому. Класні кімнати в моїй школі просторі та світлі, з великими вікнами та зручними партами. Стіни їх прикрашені квітами, вишитими рушниками, таблицями, портретами видатних учених.

До головного входу веде парадний ґанок з багатьма сходинками. З цього ґанку кожного року восени та навесні нас вітають з Першим та Останнім дзвоником директор, завучі, вчителі та різні гості. З такої нагоди  ґанок прикрашають квітами та повітряними кульками.

На першому поверсі знаходиться великий просторий хол, де висить розклад занять, стінгазети, оголошення. А найбільшою гордістю його є величезні горщики з високими квітами – пальмами, кімнатними розами, геранями. За ними дбайливо доглядає технічний персонал школи та самі учні. Ні в кого, навіть  найбільшого розбишаки, не підійметься рука зіпсувати таку красу!

Ще в нашій школі є два спортзали – великий та малий, а біля школи великий стадіон. Клас інформатики оснащено сучасними  комп’ютерами, тож я з нетерпінням чекаю, коли цей предмет з’явиться в моєму розкладі. А ще в більшості класів є проектори. На першому поверсі знаходиться бібліотека та читальний зал з багатьма цікавими книжками, а також їдальня, де готують смачні булочки і звідки завжди йде апетитний аромат.

У моїй школі досить затишно та є все необхідне для навчання. Мені подобається моя школа!

Похожие вопросы
Предмет: Литература, автор: Аноним
даю 50 бал за то,что ты это прочтешь и скажешь,что думаешь.Лично я заплакала от стиха,надеюсь и ты заплачешь
Сорок первый – год потерь и страха
Заревом кровавым пламенел…
Двух парней в растерзанных рубахах
Выводили утром на расстрел.

Первым шёл постарше, тёмно-русый,
Всё при нём: и силушка, и стать,
А за ним второй – пацан безусый,
Слишком юный, чтобы умирать.

Ну, а сзади, еле поспевая,
Семенила старенькая мать,
О пощаде немца умоляя.
«Найн, - твердил он важно, - растреляйт!"

«Нет! – она просила, - пожалейте,
Отмените казнь моих детей,
А взамен меня, меня убейте,
Но в живых оставьте сыновей!"

И ответил офицер ей чинно:
«Ладно, матка, одного спасайт.
А другого расстреляем сына.
Кто тебе милее? Выбирайт!»

Как в смертельной этой круговерти
Ей сберечь кого–нибудь суметь?
Если первенца спасёт от смерти,
То последыш – обречён на смерть.

Зарыдала мать, запричитала,
Вглядываясь в лица сыновей,
Будто бы и вправду выбирала,
Кто роднее, кто дороже ей?

Взгляд туда-сюда переводила...
О, не пожелаешь и врагу
Мук таких! Сынов перекрестила.
И призналась фрицу: «Не могу!»

Ну, а тот стоял, непробиваем,
С наслажденьем нюхая цветы:
«Помни, одного – мы убиваем,
А другого – убиваешь ты».

Старший, виновато улыбаясь,
Младшего к груди своей прижал:
«Брат, спасайся, ну, а я останусь, -
Я пожил, а ты не начинал».

Отозвался младший: «Нет, братишка,
Ты спасайся. Что тут выбирать?
У тебя – жена и ребятишки.
Я не жил, - не стоит начинать».

Тут учтиво немец молвил: «Битте, -
Отодвинул плачущую мать,
Отошёл подальше деловито
И махнул перчаткой, - расстреляйт!"

Ахнули два выстрела, и птицы
Разлетелись дробно в небеса.
Мать разжала мокрые ресницы,
На детей глядит во все глаза.

А они, обнявшись, как и прежде,
Спят свинцовым беспробудным сном, -
Две кровинки, две её надежды,
Два крыла, пошедшие на слом.

Мать безмолвно сердцем каменеет:
Уж не жить сыночкам, не цвести...
«Д*ра–матка, – поучает немец, -
Одного могла бы хоть спасти».

А она, баюкая их тихо,
Вытирала с губ сыновних кровь…
Вот такой, – убийственно великой, -
Может быть у Матери любовь.
сижу и рыдаю я​