Предмет: История, автор: хитмен3

причины и характер войны 1812 года

Ответы

Автор ответа: мария200567482037465
0

С 1812 годом связан и первый революционный порыв новейшей истории России – восстание 14 декабря 1825 года – и не только потому, что некоторые декабристы в 1812 году подняли оружие за Россию против Наполеона, но и потому, что в 1825 году они подняли оружие за Россию против Николая.

Могучий толчок, который победа дала русскому народу, отозвалась пробуждении революционного сознания.

1812 год заграничный поход русской армии – в своих ближайших последствиях – разбудил декабристов. Именно победа 1812 года повлекла за собой эти последствия.

Не только декабристы связаны с 1812 годом, но и Пушкин. Поэзия А.С. Пушкина отражает в себе радостное, гордое сознание могучей моральной силы родного народа, низвергнувшего «тяготеющий над царствами кумир1», это бесспорно. Что без 1812 года Пушкин не был бы таким, каким он был, и говорил бы о России не так, как говорил о ней когда уже подобно Петру он знал ее предназначение, это более чем вероятно.

Автор ответа: DiankaSmash
0
Основная причина Наполеона на Россию заключалась в стремлении француской буржуазии  .установить мировое господство. Начиная войну , Наполеон хотел полностью подчинить Россию интересам французской буржуазии,поработить русский народ, использовать неисчерпаемые людские и экономические ресурсы России для дальнейшей борьбы за достижение мирового господства. С этой точки зрения, война против России была наиболее империалистской по сравнению с другими войнами французской империи.
Похожие вопросы
Предмет: Алгебра, автор: mansur6241
Предмет: Українська мова, автор: nikitailnickui25
Пожалуйста напишите большой план до оповідання
В СТЕПУ

З першої ж хвилини Шевченко
відчував себе в солдатському строю
безпорадним. Усе його єство
протестувало проти цього насильства,
безглуздого фізичного виснажування.
Цей внутрішній опір підсвідомо
надавав його рухам незграбності.
Муштра тривала добрих дві
години. Потім було навчання.
Шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й збирати її. Після цього –
знову муштра. По тому довелося задихатися від смороду в розпеченій сонцем
казармі. Махорковий дим їв горло й очі. Боліла голова, нестерпно нили
натруджені ноги. В душі бився розпач від свідомості того, що він приречений
на фізичні муки й духовне отупіння.
Спливав день за днем, і кожен з них був точним повторенням
минулого. І ось прийшла неділя.
Як завжди, вранці розбудив його барабан. Як завжди, вивели солдатів
на перевірку. Після сніданку їх повели до церкви, а потім усі розійшлися хто
куди.
Шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою
сміттям. Пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські будиночки.
Далі пішли дерев’яні, потемнілі від часу хати уральських козаків. Ще далі –
жалюгідні подоби людського житла, непобілені, обмазані глиною. Їхні
низенькі пласкі дахи були на рівні людського зросту, а вікна біля самої землі.
Вийшовши нарешті з Орська, Шевченко крутим берегом збіг до Уралу.
Він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений у свої невеселі думи.
Річка крутим звивом повернула убік, а Кобзар все йшов і йшов. Врешті-решт
він зупинився і повів навкруги очима.
Неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу,
вкриту блакитною півкулею неба. Тихо й порожньо було тут, ані птахів, ані
тушканчика, ані цікавого ховрашка.
Один! Один! Не існує гіршої муки для митця, ніж бути позбавленим
змоги творити…

У розпачі впав він обличчям у траву і розридався. Розпач наче танув у
сльозах і відступав од душі. Поступово замість одчаю душа його
сповнювалась рішучістю. Шевченко звівся на ноги. Погляд його став
твердим. Розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті
будяки й сіруватий полин.
У казармі було майже порожньо. Шевченко відчинив свою шафу, взяв
кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали.

Там, на березі тихої Орі, порослої густим очеретом, зшив він собі
малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький вірш.