Предмет: Русский язык, автор: софия0406

Меж редеющих верхушек показалась синева. Зашумела у опушек ярко-желтая листва. Подчеркни главные члены в каждом предложении

Ответы

Автор ответа: moresolnca1711
0
подлежащее - синева, листва; сказуемое - показалась, зашумела.  
Похожие вопросы
Предмет: Литература, автор: 3AHRT
Предмет: Английский язык, автор: egoryeroshenko2011
Предмет: Українська мова, автор: user248
ДАЮ 25 БАЛІВ
Скласти план до тексту

Важко знайти людину, яка б не знала цю, без перебільшення найвідомішу на землі картину. Протягом майже п'яти століть полотно зберігається в одному з найбільших музеїв світу – Луврі. У кожній залі є вказівник промовистим написом "до Джоконди". У чому ж секрет не в'янучої слави картини? Чому люди йшли та йдуть до неї нескінченним потоком? Що бачать в обличчі й постаті молодої жінки? Портрет Мони Лізи пов'язаний з чудовою порою історії людства, епохою відродження. Це була доба великих живописців, видатних скульпторів та архітекторів. Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тюрер, це лише кілька велетнів із сотень широко відомих майстрів. У портреті Джоконди найкраще втілено моральний і художний ідеали епохи, так вже склалося що кожний шедевр несе в собі певний відгомін часу, бо ж мрії народу, його ідеали мові у дзеркалі відбивається у видатних творах мистецтва. Портрет вражає дивним поєднанням зовнішньої простоти та внутрішньої глибини портретованої жінки. Поза Джоконти в якій віртуозно поєднано профіль, іфас, тло на якому її зображено все продумано до найменших дрібниць. Розворот постаті ніби підкреслює відчуття складного внутрішнього життя, що увиразнюється мінливість виразу обличчя. Здаєтсья посмішка на очках переходить і задумливість, погляд то задумливий, то зосереджений, то зверхній нікуди, то заглиблений у себе. Ось на зміну іронії приходить м'яка доброзичливість, як човній співрозмовник Джоконта немов би вгадує наш настрій, наші думки й почуття. Пейзаж ща спиною Мони Лізи викликає роздуми про безкінечність світу, й незбагненність людської душі. Один із французьких поетів порівняв Джоконту із сфінксом, що таємниче всміхаючись пропонує нам загадку, розгадати яку неможливу. Портрет здається нерукотворним, ми відчуваємо легкий серпанок тіней на обличчі, бачимо вологий блиск очей, поринаємо в безодню неба. При цьому ніде не помітно жодного мазка пензля художника. В історії портрета теж немало чого таємничого, чому картина до кінця життя Леонардо знаходилась у нього, не бла передана замовникі, який з 62 варіантів твору, які зберігаються в музеях та приватних колекціях є оригіналом, і хоч ніхто з фахівців немає сумніву в автентичності луврської Джоконди, але вже сама кількість копій і варіантів створених за чотири століття є загадкою. Сучасники свідчили, що Леонардо писав портрет Джоконди близьку трьох років. Як на сьогодні срок фантастичний, картину осяяно беспересним генієм художника. Успіх полотна і тоді, і тепер не визначався гіпнозом сенсацій, не був породженням моди, в чому ж вона, загадка шедевру?...