Предмет: Русский язык, автор: Аноним

помогите пожалуйста 584 номер дам много балов и выберу как лучший ответ

Приложения:

Ответы

Автор ответа: ksen04
2
Третья комната(порядков) ,
триста пятьдесят шесть книг(количеств,цел,составн) ,
сто одиннадцатая страница(порядков),
семеро детей(количеств,цел,собират),
шестой день(порядков),
двадцать второй автобус(порядков),
двое ножниц(количеств,цел,собират),
двадцать седьмое число(порядков),
сорок секунд(количеств,цел,прост),
восьмидесятый параграф(порядков),
двести пять экскурсий(количеств,цел,составн),
три тысячи километров(количеств,цел,составн),
пять очков(количеств,цел,прост).


И.п. Сто одиннадцатая страница,восьмидесятый параграф.
Р.п. сто одиннадцатой страницы,восьмидесятого параграфа.
Д.п. сто одиннадцатой странице,восьмидесятому параграфу.
В.п. сто одиннадцатую страницу,восьмидесятый параграф.
Т.п. сто одиннадцатой страницей,восьмидесятым параграфом.
П.п. о сто одиннадцатой странице,о восьмидесятом параграфе.
Похожие вопросы
Предмет: География, автор: Аноним
Предмет: Українська мова, автор: illala
Скласти план до тексту...

«САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ…»

У цій поезії все ніби так просто: вечір пізнього травня, зорі, тиша, сім’я
вечеряє, мати клопочеться, плугатарі повертаються з поля, дівчата співають
ідучи, щебече соловейко… Як же тепло, затишно, божественно в аурі цієї
поезії!
Це восьмий вірш у Шевченковому циклі «У казематі», восьма дума у
дев’ятому невольничому колі ув’язненого поета. Нібито все в цьому творі
просто й ясно. Проте вгадується й щось причаєне, потаємне, нерозгадане…
У кожному слові трьох строф поезій розлите душевне батьківське
тепло. На українську родину поет дивиться добротворними батьківськими
очима. Він милується матір’ю, дочкою, яку ще треба «научати», дітьми,
домашнього злагодою, таким простим і досконалим ладом родини, що
вечеряє, справляючи найдавніший отой, милий людяний обряд.
Кожне слово поезії просякнуте силою, що йде від розуміння
Шевченком чоловічої відповідальності за сімейне гніздо рідного народу.
Проте бачимо: зібралась, повечеряла бідна родина і спати лягла, проте
чоловіка – батька й охоронця – у ній немає. Чи чумакує, чи вбитий десь на
війні, чи поневіряється по заробітках, чи, може, помер? Плугатарі
повертаються з поля до своїх сімей, а в цій родині свого плугатаря не
ждуть…
Запеченими устами Шевченка говорить чоловік, мужчина, князь свого
роду-племені. Головна чоловіча великодушна відповідальність – за малу,
сімейну державу. І саме в родині – єдино надійна духовна опора чоловіка.
Поезія «Садок вишневий коло хати…» - то стогін душі окраденого долею
чоловіка-одинака, до того ще й закинутого далеко від рідної землі. Проте ця
поезія, мабуть, як жодна інша, доводить абсолютну несхитність Шевченка,
готовність його за своє, за рідне стояти до останнього подиху.
Бо то є його українська сутність. Сутність чоловіка-захисника,
чоловіка-оборонця.
Який же разючий контраст справляє нинішній стан українського
чоловіцтва! Нема ладу в державі – суцільні незгоди в сім’ї. Немає законів, які
надійно ту сім’ю захищали б. Виховний простір – передовсім телебачення –
віддано зайдам і пройдисвітам, а їм абсолютно байдужа українська сімейна
традиція як основа державності. Чоловік-трудівник позбавлений матеріальної
основи для плекання божественного саду власних дітей. Можливо, тому й
шириться пошесть наркоманії, розбещеності, пиятики, побутової розпусти?
А сім’ї незрідка вкладаються не вечерявши, хіба що ситі «хрущами»
нескінченних обіцянок. Кому тут кого «научати»?
А Шевченків вірш досі парує смаковитим запахом пшоняного кулешу,
дихає ароматом вишневого цвіту. Вірш зачаровує аурою божественного
затишку родинної злагоди…