Предмет: Английский язык, автор: Alima2004

My future of fashion сочинение

Ответы

Автор ответа: AZNIN
1
Choosing a future career is not an easy task. At the moment I’m at my last year of school, so I seriously need to consider my options for further studying. My parents want me to enter the Law school, but I have other interests. I know that being a lawyer is prestigious and well-paid. However, when you don’t like your job, money is helpless. One of my all time hobbies is designing clothes for the dolls. At first, I make the brief sketch of something that I want to create and then I transfer it to the textile. I already have a large collection of dresses and other items of clothing for my dolls. I’m not saying I should become a famous designer, but I could create daily clothes for ordinary people. I know that to become a professional designer I need to study at a specialized school at least for a couple of years. There is a good choice of such institutions in our city. After I learn the basics, I’d like to master my skills in Italy. Everybody knows that it’s the center of fashion. There are many fashion schools there, which offer professional training. I think it would be an invaluable experience for me. Fashion is another form of art. To be a designer I need to know a lot about different fabrics, colours and proportions. Other than that, I need lots of inspiration. Designers are like artists. To get away from the beaten track they need to travel and find inspiration. Knowledge of different foreign languages would be beneficial as well. Along with my designer courses I’m planning to take lessons of Italian and French. So, these are my plans for future career. Hopefully, my parents will understand and support me.
Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: Darinka66
Ніщо так легко не зводить, зближаючи і єднаючи нас, як дорога. Міжміська електричка шуміла через поля. Не було нічого дивного й незвичайного, коли, зустрівшись в електричці, я відразу заприяз нився зі скульптором Іваном Будним. Мені ім понувало його відкрите, розумне обличчя. Різ кий злам брів, стулені губи і, як вмерзлі обіч невеликого рота, складки свідчили не лишепро вольовитість, а й про те, що цей чоловік уміє стримувати задушевність, не виставля ючи її напоказ, як сентиментальну нікчем ність. Менш ніж через чверть години я довіда вся, що він їде на день народження своєї мате рі в рідне село Чорний Дунаєць. Коли електричка зупинилась, Іван Будний ніяково, аж якось знічено запропонував: — А то ходімо... Побачите мою роботу, од ну з моїх робіт. Ми висіли з електрички. Перед нами, кіло метрів півтора від полустанка, відкривалося село, островуючи серед хлібів. За роздумами я й нестямився, як заасфальтованою доріж кою підійшли до пам’ятника. — От! — тільки й мовив скульптор, і я здо гадався: одна з його робіт. Пам’ятник жінці — Мотрі Будній, як свід чив напис — стояв на низькому постаменті. — Кілька слів про себе. Дозволите? Ба чите, я народився в евакуаційному обозі — на шляху, на початку війни. Обоз зупинився в цьому селі. Налетіли літаки, посипалися бомби. Я так і не знаю, хто була моя мати. Мо тря Будна знайшла мене, немовля, серед міси ва людських тіл і крові. Знайшла, принесла і прийняла до своїх шести. Її чоловік не повер нувся з війни. Ми росли чередою. Я завжди хотів їсти. Найбільше — деруни. Гарячі, зі сковороди. Перші були мої. Сусідки дорікали й шпетили маму: «Та він тобі голову об’їсть. Хіба мало, що ти вдова солдатка? Хіба ти його народила?» А мама відповідали: «А таки так, я народила його з народної біди...» Мати тяж ко робили. Буряки, буряки — ланище, а на ньому і мати і ми, діти, з ними. Перепочивши, мати підіймали свої руки й казали: «Пальці, діти пальці — сини, дочки мої...» Ми мовчки стояли перед пам’ятником. Обличчя Мотрі Будної було повне великої муки і великого болю, але не виражало приреченос ті. Різець скульптора вловив безперервний, безконечний рух мислі на її задуманому чо лі — робити діло, бо воно спільне. Хіба ми всі не коріння одного дерева? Цей різець вловив і сам висвіт материнської душі, який не згасає у зморшках під очима. — Іване! Іване! До нас, власне, до скульптора хтось гукав. Він відгукнувсь: — А я вже тут! — Казав мені: — Мої брати і сестри — наша гал айстра. Ми кожного року збираємось на мамині іменини. До нас наближалися громадкою жін ки і чоловіки, ведучи дітей. Ішли, пропахлі сонцем,— народ серця, народ розуму, народ рук — до своєї матері.
Замінити першу особу третьою, і завершіть переказ думкою.​
Предмет: Математика, автор: belygoga
Предмет: Русский язык, автор: nazeli20