Предмет: Литература, автор: Аноним

Написать сочинение - письмо в будущее «Остаться счастливым я смогу, если…»

Ответы

Автор ответа: Марго1111231
0

Может поможет?

Если бы я был мэром, то сделал бы так, чтобы каждый парень или девушка обязательно могли получить работу во время каникул, предлагал бы различные конкурсы, победители которых могли бы пройти стажировку в иностранных компаниях за рубежом, возродил бы поезда Дружбы, чтобы ребята из разных стран могли бы узнавать о культуре и обычаях друг друга. Ввел бы бесплатный проезд на городском транспорте для граждан за счет платежей предприятий, на которых они работают. Открыл бы сеть социальных столовых, где могли бы питаться не только неимущие, но и люди, которым не хватает зарплаты до конца месяца, чтобы кормить своих детей. У нас сейчас таких людей очень много в связи с кризисом. Ну а еще способствовал бы укреплению статуса и материального положения учителей и врачей, выделил бы в городском бюджете специальную графу для дополнительного их финансирования из средств города, но обязательно определял бы процент надбавки в зависимости от результатов анкетирования учеников и пациентов. А еще позаботился бы об ученых - ввел бы надбавку за каждое проведенное ими исследование в течение года. Нельзя забывать и о пенсионерах - я бы нашел деньги на оплату их коммунальных платежей из средств бюджета, а то ведь их пенсии хватает только на то, чтобы заплатить за квартиру. И обязал бы делать таким людям скидки в магазинах до 25-30 процентов, причем не только днем, а в любое время суток.

Похожие вопросы
Предмет: Українська мова, автор: Аноним
Люди помогите пересказать пожалуйста, очень срочно,умоляю!!!!

Ми йшли стежкою мовчки в густих лозах. Діди йшли попереду з сітками і хропачами дуже повільно, ніби на звичайну нічну рибну ловлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на гарматну стріля­нину, ні на рев німецьких нахабних літаків,— одним словом, увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого від­ступу, для них ніби не існував зовсім.

— Слухай, батьку! Ти не можеш іти трохи швидше? — звернувся до Платона Троянда.

Платон не одповів.

— Слухайте, діду, ви не можете іти трохи швидше?— стримуючи дрижаки, спитав Троянда ще раз.

— Ні, не можу,— одповів Платон. — Чого ви отакий швидкий ста­ли, хто вас знає? Старий я вже швидко ходити. Одходив уже своє.

— Скажіть, а де ж річка? Далеко річка?

— А ось і річка.

Дійсно, лоза зразу кінчалась, а ми вийшли на чистий піщаний висип. Перед нами була тиха широка Десна. За річкою крутий бе­рег, а далі, праворуч, другий висип і лози. За лозами темні ліси, а над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.

Сонце давно вже зайшло. Але його проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар, що насувалися з заходу на все небо. Хмара була важка, темно-темно-синя, унизу зо­всім чорна, а самий верх її, самий вінець майже над нашими головами, було написано шаленими крученими криваво-червоними і жовтими мазками. Величні німі зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли, не вгасаючи, між шарами хмар. І все це одбивалося у воді, і здавало­ся, що ми стояли не на землі, що ріки немає, а міжхмарний темний простір, і ми, розгублені в ньому, малесенькі, як річні піщинки. Небо було надзвичайне. Природа була ніби в змові з подіями і попереджа­ла нас своїми грізними знаками.

Риба боялася такої ночі і шугала по висипах на мілині. Десь за нами і ліворуч попід хмарою носилися ракети, мов змії. Було видно. Світи­ло жовтуватим відблиском жовтої корони хмар. Гриміли гармати. Ми стояли нерухомі. Було щось надзвичайне, урочисте і грізне. Усі при­мовкли і розгубилися, немов перед якоюсь виключною подією.

— Ну, сідайте, повезем. Чого стали? — сказав дід Платон. Він стояв уже біля човна з веслом. — Повезем уже, а там, що бог дасть. Не вмі­ли шануватися, так уже повезем, тікайте, чорт вашу душу бери... Куди ти хитаєш? Човна не бачив, воїн! — загримав дід на когось із нас.

Ми розсілися у човні мовчки, і кожний думав свою невеселу думку.

— У тебе готово, Савко?

— Можна.

А хмар наперло... Ач, що робиться! Страшний суд, чи що, по­чинається? — Дід Платон подивився на небо і плюнув у долоню. По­тім він узяв весло і сильним рухом одштовхнувся од берега.

Савка з онуком гребонули опачинами.

Човен був великий і старий-престарий. Він увесь був просмоле­ний смолою і покарбований часом.

Я сидів у човні близько коло діда Платона. Я дивився на тиху ча­рівну річку, і на берег, і на суворого кормчого діда, що піднімався наді мною на фоні урочистого неба​
Предмет: Математика, автор: vadimshengoff63