Предмет: Русский язык, автор: koldar

6 преложений с двоеточием

Ответы

Автор ответа: juliabull
2
Смотрю и вижу: клетка открыта, а птичка улетела. 
Она была очень хороша собой: высокая, стройная, с длинными вьющимися волосами. 
Сделать эту работу быстро не получится: она слишком сложная и кропотливая. 
Учитель вошел в класс и сказал:"Здравствуйте, дети!" 
На столе остались забытые ею вещи: расческа, тетрадь с конспектами и телефон. 
Картина была печальной: у Мишки на лбу вздулась шишка, а у меня под глахом набухал синяк. 



koldar: спасибо
juliabull: Пожалуйста! Удачи!
Предыдущий вопрос
Следующий вопрос
Похожие вопросы
Предмет: Русский язык, автор: altulsk
найти , где главная, а где придаточная часть
Если бы таким свойством обладала вся земная поверхность, то ее внешний теплообмен уменьшился бы втрое, а средняя температура на земле была бы порядка (-90˚).
2 года назад
Предмет: Русский язык, автор: s7773
сделайте синтаксический разбор'"мы ходим по земле,но часто ли к нам приходит желание нагнуться и тщательно рассмотреть эту землю, рассмотреть все, что находится у нас под ногами"
2 года назад
Предмет: Русский язык, автор: Κατя
помогите пожалуйста,дам все свои баллы,помогите
выделенные слова: плакала,плакучая,громкий,мягкая
2 года назад
Предмет: Українська мова, автор: Alex20062003
Нужен "стислий переказ" этого всего.





Читаєш щоденник молодої талановитої художниці Марії Башкирцевої і намагаєшся уявити стан її душі, дошукуєшся першопричин зиґзаґів долі, а головне – духовних метаморфоз цієї дівчини. Вона тільки починалася як особистість і як знаменитість, вона тільки зустріла саму себе. Лиш устигла сказати собі: ось так мені треба прожити життя, а воно починало гаснути.

Як могла з’явитися ця оранжерейна орхідея на звичайній клумбі долі, серед рослин, зовсім несумісних із нею, в тій родині, де, за логікою обставин, начеб і не повинна була з’являтися. Важко собі уявити таких далеких від мистецтва людей, внутрішньо ожирілих і пересичених усіма можливими благами, людей без духовних запитів, без спонук душі шукати собі те, що змінить її існування.

Сама вибрала собі долю, знехтувавши всіма іншими варіантами життя, набагато їй доступнішими й органічнішими для людей її середовища, виховання. У світських салонах Франції, серед найпомпезнішої розкоші чулася чужою. Навіть шлюб соціально вигідний мала за самоприниження. І що вона собі думає, ця самовпевнена красуня зі сходу? Так, ще з раннього дитинства посадили її на коня честолюбства, і вона гналася вслід за думками, обіцяючи ми небувалі тріумфи. Кінь здавався невтомним, блискуче майбутнє легко досяжним, і простим, і зрозумілим, як успіх дитини. Не вірилося тоді, що завжди так бути не може, що притомиться і підіб’ється в дорозі її кінь, обважніє від сумнівів думка, а невблаганна реальність схопить за руку, гляне суворо у вічі і запитає: “Куди? Навіщо? Хто ти?» І впаде зі змиленого коня, боляче забившись, оглушена, намагатиметься зрозуміти, звідки й куди вона летіла, і настрашиться, глянувши довкола.

Звідки це все у неї? На матір вона майже не схожа. Більше нагадує батька. Та ж норовлива натура, категоричність, амбітність. Егоїзму їй теж не позичати. Інколи Марія починає себе люто ненавидіти за те. Може, все тому, що чулася окраденою тепер, без дорогого серцю куточка, що додавав би сил легко підводитися після падінь? Як далеко тепер її Гавронці, це оточене розлогими степами полтавське село, що тулиться до лагідної річечки. Невелике, а цілий океан життя. Важка праця, гучні свята, росяні ранки, вечірні співи. Вона тужить за ним і дивується: чому тоді, перебуваючи в Гавронцях, не почувала, що вдома? Твій дім там, де ти вперше побачив світ. Вона ж так поспішала тоді поїхати звідти, мовби хтось гнав її в шию. Здавалося, що справжнє життя – тільки тут, у Парижі, а та забута Богом глушина не для неї. Тепер вона мусить переконати матір повернутися в Україну, хоч це буде нелегко. Кожна хвилина у неї підпорядкована роботі. Останні два роки – ніяких захоплень, ніяких розваг. Вона мовби перетворилася на якусь машину з єдиною програмою – робота. А їй же ще й немає двадцяти трьох. Домашні не знали, як вирвати її з цієї виснажливої гонки, бачачи її втому. А Марія нехтувала всіма засторогами, їй треба встигнути написати сотні прекрасних картин, стати знаменитою художницею, а решта все не має ніякого значення, решта – не для неї, для благополучної публіки, котра не знає, куди подіти час. Щоб досягнути обраної мети, Марія згодна заплатити чим завгодно. Марія не знає, що вже почала платити. І дуже дорого. Не літа – дні її лічені.

Температура спала – і Марія вже за роботою. Без відпочинку хворобі важче протистояти. Та їй головне – написати цей пейзаж, відвоювати ще одну картину у недолі і довести собі, що щось усе-таки значить. Лише тепер болісно збагнула, якою щасливою була в ті далекі ідилічні дні дитинства й отроцтва, коли так поспішала жити й чекати приємних сюрпризів від завтрашнього дня. Чому даємо виважену оцінку всьому лише тоді, коли воно стає спогадом?

Все, у неї немає сил сидіти. Зовсім паморочиться голова. Ляже на своє тверде й вузьке ліжко. Спартанська постіль. Навмисне обрала таку. На ній недовго розкошуватиме сонна. Хай інші маніжаться на пуховиках, їй же треба багато зробити.

Ось один із останніх щоденникових записів художниці: «Мені здається, що ніхто не любить усього так, як люблю я: мистецтво, книги, розваги, шум, тишу, сміх, сум, нудьгу, жарти, любов, усі пори року, всяку погоду, рівнини Росії і гори довкруж Неаполя… Я все люблю до обожнення… Я хотіла б усе бачити, все обійняти, злитися з усім і вмерти, якщо треба…».
8 лет назад
Предмет: Русский язык, автор: Лерунька13
Предложение "Ой! Где это мы?" перевести в научный стиль)
8 лет назад